Щаслива доля, мовляв
— Соломія, дай пояснити! — на порозі стояв запханий Андрій.
— Що вам від мене треба? Ідіть зі своїм начальством розбирайтесь!
— Ти не зрозуміла. Вибач… Ви не зрозуміли. Будь ласка, закрийте двері та дзвоніть у поліцію. Просто повірте!
Соломія здивовано глянула на тікаючого Андрія. Що це взагалі означає? Чому звичайний майстер поводиться так дивно?
Раптом вона почула шум на нижньому поверсі. Гучні голоси, дзвін розбитого скла та крик Андрія.
— Соломіє, тікай!
Дівчина швидко зачинила двері. Вона нічого не розуміла, але зробила все, як сказав Андрій. Соломія повернула два засова та вставила ключі у замок зі свого боку. А потім тремтячими руками набрала 102.
У двері постукали, і Соломія здригнулася. Притиснувши телефон до грудей, вона благала, щоб це швидше закінчилося.
— Красуне, ти там? Ми тебе чуємо. Відчиняй по-доброму, не торкнемося, обіцяємо, — почувся огидний чоловічий голос за дверима.
Соломія мовчала, ледве дихаючи. Голоси затихли, але з’явилися дивні звуки. Хтось намагався відчинити двері з іншого боку.
— Дурна ключ засунула. Чуєш? Не ускладнюй собі життя! Відчиняй, давай.
— Ідіть геть! Я поліцію викликала! — викрикнула Соломія, але тут же затулила рота руками.
— Даремно це зробила, кралечко, — сказав той самий голос. — Пішли, хлопці. Ще повернемося, зрозуміла?
Незнайомці побігли сходами. Шум стихав, доки не настала повна тиша. У Соломії заклало вуха, і вона сповзла по стіні, все ще тримаючи телефон.
Знову стук у двері — дівчина ледь не скрикнула. Але полегшало, коли за дверима сказали:
— Відчиняйте, поліція!
Соломія сиділа на кухні й розповідала свою історію. Молодий поліцейський записував її свідчення. Дівчину досі трясло.
— Розкажіть, хто такий Андрій і де ви його зустріли? — запитав другий офіцер. Соломія не розумілася на званнях, але за його тоном було зрозуміло — старший у патрулі.
— Півроку тому я купила пральну машинку. Нову. А минулого місяця вона потекла. Пішла до магазину, а мене направили до сервісу. Майстром призначили Андрія.
— Ви бачилися раніше?
— Ні. Вперше побачила, коли він прийшов до мене додому.
— Тобто ви впустили до себе незнайомця?
— Та що ви? Це ж офіційний сервіс. Їхній співробітник. Не першого-ліпшого ж запросила, — Соломія кинула образливий погляд.
І справді, причин не довіряти йому не було. Андрій прийшов у призначений час. Коли дівчина відчинила двері, перед нею стояв високий, підтягнутий хлопець у фірмовому одязі. Він приніс великий чемодан із інструментами. Уважно оглянув пральну машинку, робив нотатки, потім заповнив офіційний бланк. Пізніше Соломія підписала документ.
Підозрювати Андрія ні в чому не доводилося.
— Ну от і все. Працюватиме як нова! — сказав майстер, простягаючи дівчині папірець.
— Що це?
— Мій номер.
— А це ж не порушення правил вашої компанії? — здивувалася Соломія.
— Не подумайте погано. Просто раптом щось знову трапиться. Через сервіс заявки довго обробляються, а якщо подзвоните мені, приїду швидше.
Соломія полегшено зітхнула. У цьому був сенс — адже минулого разу чекала цілий тиждень.
Але через кілька днів машинка знову потекла. І дівчині нічого не залишалося, як знову викликати Андрія.
— Приїду, перевірю. Безкоштовно, звісно, — сказав він.
— Не розумію, що з нею.
— Не хвилюйтесь. На цю фірму багато скаржаться, повірте.
Коли він закінчив, витер руки й усміхнувся.
— От і все. Сподіваюся, більше не знадоблюся.
— І я на це сподіваюся. Дякую!
Соломія, намучившись із поламаною технікою, нарешті заспокоїлась. З Андрієм більше не спілкувалася — не було причин. Він теж не проявляв нічого дивного. Але коли дівчина вже забула про проблеми, машинка знову потекла. Тільки тепер номер Андрія не відповідав.
Вона витерла воду з підлоги й розплакалася. «Дурна залізяка!» — у гніві хлопнула дверцятами.
Залишалося лише подзвонити до сервісу. Оператор здивувалася, що проблема не вирішена.
— Майстер Андрій відзвітував, що все виправив. Ви кажете, він приїжджав знову? Але я не бачу жодних заявок…
— Ви не розумієте. Він сказав, що з цією моделлю постійні проблеми, і що простіше звертатися до нього напряму.
Щось було не так. Новий майстер мав приїхати лише завтра ввечері. Оператор запевнила, що Андрій не на зв’язку, але вони вживуть заходів. Раніше ж із ним не було жодних проблем.
Того ж дня у двері постукали. І на порозі з’явився сам Андрій, який благав зачинити двері й викликати допомогу.
— От і все, — зітхнула Соломія. — Більше нічого не знаю.
— Скажіть, під час ремонту ви спілкувалися з Андрієм?
— Ні. ПроПочувши, як серце завмирає, Соломія зрозуміла, що довіра – це скарб, який варто дарувати лише тим, хто його справді заслуговує, а зараз їй важливо було просто пережити цю ніч, знаючи, що друзі поруч.
