Крива помилка
Мар’яна прокинулася від болю. Щось снилось їй прямо перед пробудженням, щось важливе. Але біль перебила спогади, і вона миттєво забула свій сон. Ніколи ще так не болів живіт, навіть у поперек віддавало.
Вона лежала, прислухаючись до себе. Здавалося, біль потихеньку стихає. Обережно сіла на ліжку, але лише спробувала встати — гостра хвороба знову пронизала тіло. Зітхнувши, вона зсунулася на підлогу. На колінах доповзла до комода, де залишила телефон.
Дзвонила в «швидку», стоячи на колінах і опираючись об підлогу. «Треба заспокоїтися, вони зараз приїдуть, — намагалася втішити себе Мар’яна. — А двері? Хто ж відчинить?» На колінах вона поповзла до приймальні. Біль пульсувала, живіт палав, мов у вогні.
Спробувала підвестися, щоб зсунути засув на дверях, але хвороба різнула з новою силою. Очі наповнилися сльозами. Ось чому страшне самотнє життя — не через те, що нема кому подати води, а через те, що некому відчинити двері для порятунку. Мар’яна вкусила губу до крові і зробила останній порив. Двері відчинилися, а вона знепритомніла.
Крізь туман у свідомості до неї долітали уривки слів, хтось щось питав. Вона навіть відповідала — чи їй так здавалося?
Опам’яталася в палаті, де низьке осіннє сонце сліпило у вікно. Відвернулася від променів, і тут же скривилася від болю під грудьми. Живіт здавався напухлим, але біль ледь відчувався.
Ще нещодавно, коли черговий раз намагалася розійтися з Олексієм, думала: краще вмерти, ніж жити так. Ні чоловіка, ні дітей. Нікого. Навіщо життя? А вночі — лякалася, хапалася за нього. Зрозуміла, як страшно померти раптом, самотньою.
— Очуняла? Зараз покличу медсестру.
Мар’яна повернула голову на голос і побачила сусідку по палаті — повну жінку невизначного віку у фланелевому халаті з жовтими квітами по блакитному тлі.
Незабаром увійшла медсестра.
— Як почуваєтеся? — питала вона.
Молода, рум’яна. Чи то так здавалося з-за рожевого чепчика?
— Добре, — відповіла Мар’яна. — А що зі мною?
— Зараз прийде лікар, пояснить, — сказала дівчина й вийшла.
Мар’яна помітила її товсту русу косу до пояса. Невже досі носять такі?
— Ти в гінекології. Тебе дві години тому привезли. Міцно ж ти спала, дівчино, — промовила сусідка.
Дівчино. Останнім часом у магазині чи трамваї її частіше називали жінкою чи «громадянкою». Мар’яна почуваА потім вони разом пішли додому, де чекало їх нове життя — воно вже не було таким страшним.
