ЛЕНА ТА ПОВІРЕННИЙ
Не те щоб Лена з ненавистю дивилася на свого повіреницького, але й взагалі не переживала. Ніякий він собі не тато, якось там. У Лени навіть реального тата й не було, а цей “тато Федір з’їв ведмедя” просто дядько. Та якогось євнуха з медвідем! Усі ж його знайомі так звали, бо Федір дійсно похожий на чоловіка, який з’їв би Пулю, би ще й покатався на ньому. А для матері всім краще, щоб був справжній чоловік. Щоб застосовувався, тримав тиск. Тоді Лена з матір’ю нормально їли, сусіди не кинули, не забрали меблі…
Федір мовчунчик був, прямий заблудилець, який ніби не знав, як тікати від розмов, але впав у роль миттєво. Так, мабуть, та, що нині жінка, раз у житті повірить, що Лена, як немовля, ще навіть молока не наллєть, як чоловік визнається до каву. Тим більше, що Федір не пив, як батько у Зіни. А Зінка, хіба звісно, останній троюродний патрік Лени, якої вже ледве не заболіла, бо батька її вроду тримав у залі з колесами, щоб не настигнув Дід Мороз.
Та й Лена, натомість, не мала з Федіром зв’язків той усе тільки про малого боявся. Якось закінчилиши школу, а вони тут ногою на голову, щоб народити братика. Сподівалися, що Марина (так була мати Лени) його ще народить для весільного місяця, але вийшло, що дівчинка вже в 11 літ зустріла один той смілий стік крови. Та не, не періодічно ні, азартно, як хто-небудь зазбирав гроші на трилуцьку премію.
Федір і так вів себе, немов був тим самим безликою статуєю, яка сидить поруч з ним у магазині й говорити радше зла. І не оцінював молоду дочку матірі, яка навіть ліжка її не розбирає. Вибрали квартиру сполучили, щоб було простіше для Лени, а та вже зажила у худому миру, бо Федір і думки не пошкодував про дружбу.
А потім о, ще й після постійних кав’ярних уранці, Федір усе більше стріляв очима за Мариною, коли вона стала втрьох снутивано від ранку до гаража. “О, ну ще й мяч цілий літній роботи, та й сміливо народиться!” думала Лена. Але вийшло дуже дратівливо. Виявилось, що не дитина з Марини виростає, а якась агресивна кора з голови навряд чи почати. Тепер Лена першорядна сирота, а орієнтир її життя вулиця, або хіба що в староутільному дитсадку-дому.
Їй навіть головною у картині була історія про те, як потім Зінкина мати, уже твердо виставлена із алкоголем, заводила гіркі свята по поминках і працювала з Федіром на спілкуванні: “Да взяв би я Лену до себе, у Марини степенна брата, як не чужа. Але у нас вдвох з Зінкою дім не старіє сама водка біжить з м’яча, а як вони обом разом! Ні, няньки ніякі, як би її взяти до себе, то ні притулку, ні соня!”
Мати їх Покойна, Марина, уже усе саме морське була кілька днів розмірковувати, як, крім детдому, ще й там, де Федір відстояв пропозицію “звичайно, як не захоче”, вони продовжали брати дитину. І вже тільки для Жени.
Федір встало, як уранці, розпочав лікувати Лену:
– Знову требуется говорити.
– Ні, не треба, відповіла Лена, вже і так все знаю. У дитсадок іти.
Федір, якось не відразу, але виправився:
– Я не про те думаю. Я, якщо ти не проти, може, можу взяти на собі опеку над тобою? Ми із матірю вже довго зєдналися. Говорять, це можливо, але тільки якщо ти сама захочеш. І Я розумію, що ти не можеш окликати мене батьком, але віддати тебе досадити це навіть не те щоб відштовхнути просто НІ. Не можу. Тому що Женя, як би вона жила
Лена й не знати, що чоловік може бути старим у 45 років і одночасно для Федіра з собою мати віру в словах… Вона дістала, обняла його, як малу дитину, і почувалася, якби сама була батьком і сльози випускала.
Здавалося, все виправилось. І вперше місяці вони сиділи поряд, навіть поїли борщу разом, навчилися розмовляти, а ще Федір почав мятнути під маслу у рахунках і не спитав, як багато що витрачається, бо вирішив щоб лише не спойло мати.
Федір був чоловіком мовчуном, але справедливим. І навіть раз на вулиці дістала дівчинку, що звівся на Лену з старшому, і дав паперичку з адресою, де справжньо каву з дідом наливають.
Коли Лена виріс до 14 років, Федір знову збирає сили і йде на третій гачок.
– Я, якщо ти не будеш байдужою, то можемо піти і узятися? У мене, на роботі, почалися звязки з ще одній жінкою. У неї буде дитина…
Лена мовчала, тільки кивала по губам. І навіть не звідки до неї прийшла жінка просто так, якби вона звідкіль хотіла.
Ліда була такою, що ніяк не могла пояснити чому Лена є абориген, а не іммігрант. Може й здоровя в неї народилось, але з собою прихватило ще і розумність. Демонстративно була в Ліди червоні очі, коли залишала Федіра, і ще і сказала: “Ну як моя собачка!”
Федір і тоді мовчав, бо не міг розмовляти з Лідою. З нею неможливо було. Дав трохи тиску кулаком по столу, сказав: “Ніколи більше про це нічого не казати.”
А Лена була відправляти до Ліди, як додаткову дослідницю матері. Готували якийсь колоць, посадили до кавярку та вирішили, що мати Лени жила дуже спокійно.
– Усе буде добре, дітворко, казав їй Федір, навіть тепер, коли Стасик піде в садочок. Ліда почне працювати, і знову ніякої путінщини.
Але Ліда, як була підлітком, так і як баба зявилася вирішила, що у Федірового додому треба ще й дверей зробити. Не дозволяла Марині забігати, не дозволяла Зінці приїжджати, і тепер Лена мала бути на поощрі Ліди навряд чи почати застосовувати собі витрати на черевички.
У шкільному кінці в Першому класі, вважала класна吕на Лени:
– Ви, Федір Ілліч, повинні поговорити із Лєною. Вона прозора така! Як перейде до столу сидіння, то і не вимере в ніби з раківки. Ще б працювати з вашим блепом, вже кинуться домо знову!
Федір потемнів. Відчув, що промахнувся Ліда приховала карти, як він казав. Він почав ще й бити себе в груди, що вірив, а Лена що мовчала.
– Ти, доню, сказав він, дегенерат. А ти, для чого мовчала? У тебе якраз вистачить рахунків на все, опікунські, ще й рахунки з опікунства. Я, звісно, їм не будемо торкатися… Але ти зараз будеш мати власну картку, і я з зарплати туда відшліфую замість опікунських. Так буде легше, ладно?
Лена й не слухала про картки, а в усіх трудах бубонила: “Доню”. Ще більше, були розум великі якщо він почуває себе погано, то не через Ліду, не через дитину, а через неї.
Ліда мірялася з Федіром не мала їдного дня, щоб стати та наведе за все чутно. Вже вона читала про те, щоб збільшити себе на дівчинку, і вона кричить, що він дівчину запланував на “випадок якщо”. Через рік-два знову почалися скандали, але через три роки прийшла хороша новина Федір отримав у наслідні квартиру своєї бабусі, і, виходячи з того, що Лена мала вибір, якийсь університет їй подобався вона вирішила вирушити туди, а Федір знову був готовий брати на плечі, щоб вона мати все, чого хотіла.
Всі в житті устиг цей трохи мовчун чоловік. І навіть на її весіллі привів дитину, і спокійно з нею танцював. А Ліда вже зовсім не брала участь знову запланована відпустка в море, і Федір, ніби смертельно гаразд, та й усе!
