Я вийшла заміж у 25 років. Весілля ми не влаштовували. Розписалися, посиділи у кафе з найближчою ріднею на цьому і все. Олексій працював на СТО, а я у супермаркеті. Грошей мали ми не багато, тому купити власного житла не могли. Орендували двокімнатну квартиру. На роботу я добиралася автобусом, а Олексій на своєму автомобілі.
Прожили ми разом чотири роки. Дітей не мали та й не особливо цим переймалися. Останнім часом ми зовсім віддалилися один від одного. Можливо це рутина, а може почуттів і не було зовсім. Такі зміни помітила не лише я, а й чоловік. Поговоривши, ми прийняли спільне рішення – розлучитися.
На свою зарплатню орендувати окреме житло я не могла, тому повернулася жити до батьків. Я розуміла, що роки минають, а у мене нічого не має. Прийняла не просте рішення – поїхати на роботу за кордон. Багато моїх знайомих останнім часом так і жили. Зібравши усі необхідні свідчення, я почала оформляти документи на виїзд за кордон. Батьки були проти, але я вже доросла й могла приймати рішення самостійно.
Так я опинилася в Німеччині. Через подругу влаштувалася в дім до одного заможного чоловіка. Йому було 47 років та через раптову хворобу йому потрібна була допомога помічниці. У Франца була родина: жінка та двоє дорослих дітей, які жили окремо. Родина у них була дружня та водночас дивна. Чоловік та дружина жили окремо, але мали прекрасні стосунки. Збиралися разом у вихідні дні чи на свята. Для мене це було дикістю, адже у нас так не заведено.
Працювати на Франца було не важко. Я прибирала у домі, варила їсти та проводила час із чоловіком. Читала йому книги, супроводжувала на виставках чи у театрі. Він дуже любив представляти мене своїм знайомим, ніби вихваляючись. Мені було незручно у такі хвилини та перечити не могла.
Через деякий час я помітила, що Франц надто часто поглядає в мою сторону. Якщо раніше це була звичайна цікавість, то зараз у його погляді щось змінилося. Я вже не була молодою наївною дівчиною, тому прекрасно розуміла, що подобаюся своєму начальнику. Проте стосунки з різницею 15 років мене не надто приваблювали, крім того, Франц одружений.
Моя відмова лише підігріла його інтерес. Чоловік почав активно до мене залицятися. Робив подарунки та звільняв від роботи. Мені було не зручно, але з іншої сторони, така увага та залицяння не могли не подобатися.
Моя робоча віза закінчувалася, тож настала пора повертатися додому. Франц відмовлявся мене відпускати. Та що поробиш? У зазначений день я вже сиділа у літаку та поверталася додому. З Францом я не попрощалася, втекла з дому, поки він ще відпочивав.
Повернувшись додому, відчула якусь слабкість та втому. Спершу думала, що це переліт так повпливав, але пізніше довідалася, що вагітна. Розповіла про все батькам, добре, що вони мене підтримали. Не минуло й місяця, як мене розшукав Франц. Прийшов до батьків та попросив моєї руки та серця. Я хотіла було відмовитися та мати не дозволила. Наказала, що дитина повинна рости у повноцінній родині. Так ми одружилися, але я досі картаю себе, чи правильне рішення прийняла.
