Народження донечки стало для мене особливою подією у житті. Ми з чоловіком довго планували вагітність й не могли дочекатися, коли візьмемо на руки наше маленьке чудо. Материнство не було для мене складним випробуванням, я все робила з радістю. Дитина швидко росла. Не встигли ми оглянутися, як наша Яринка вже робила свої перші кроки. Було так незвично спостерігати, як вона росте й стає самостійною. На кожне дитяче “сяма” я відповідала посмішкою і водночас хвилювалася, що час так швидко летить. Не встигну оглянутися, як моя дівчинка, вилетить із батьківського гнізда.
Повертатися на роботу я не поспішала. Вирішила, що сама займатимуся розвитком донечки та підготовкою до школи. Чоловік не розділяв моїх поглядів, бо наполягав, що дитині потрібне спілкування з однолітками. З однієї сторони я розуміла його позицію, а з іншої – було важко відпустити від себе дочку. У Яринки була подружка її ж віку й чомусь мені хотілося вірити, що цього спілкування достатньо для малої дитини. Після серйозної та тривалої розмови, ми все ж вирішили, що підемо в садок.
Перші дні були важкими й для дитини, і для мене. Яринка постійно плакала та відмовлялася вранці покидати квартиру. Я вже готова була відмовитися від свого рішення й залишити дитину вдома. Чоловік не дозволив. Тому зі сльозами та вмовлянням нам вдавалося її залишати вихователям. Одного разу сталася прикра історія. Галина Василівна (нянька) зізналася мені, що переживає за наші сімейні стосунки. Як доказ вона показала мені малюнок Яринки. Вона з татком стояли поруч, а я була зображена трохи далі від них та будинку. Чесно зізнатися, мені стало ніяково. Хоч я і не була психологом, але прекрасно розуміла, що означає цей малюнок. Я думала ми близькі з дочкою, виявляється, що помилялася.
Вдома вирішила ненароком затіяти розмову та запитати у дівчинки про її малюнок. Відповідь мене приємно здивувала: «Мамусю, татко завжди каже, що в тебе в руках все горить. От я і намалювала тебе якомога далі від будинку, щоб нічого поганого не сталося». Я розповіла чоловіку про цей випадок. Ми довго сміялися й домовилися більше не говорити перед дитиною метафорами.
