Сьогодні Галинка з особливим натхненням поспішала до мами, адже у рюкзаку вона несла «доказ» того, що вона гарно малює! Вчителька з малювання її це особисто сказала й подарувала нову розмальовку!
З того дня минув рівно рік, як Галинка збиралась до школи піл супроводом тата, а повертаючись бігла до маминого портрета з чорною стрічкою, щоб розповісти про свої нові досягнення. А потім тато привів нову «маму» для Галинки, яку та відразу не злюбила.
Це було взаємно, адже тітка Настя дійсно не любила малу дивну дівчинку, як вона любила її називати.
«У її віці всі діти між собою граються, а вона ні одного друга не має! Лише бігає до могили й говорить з портретом померлої, мов це її якось поверне!» – розповідала подругам Настя про свою падчерку.
Згодом Настя захотіла, щоб дівчинка називала її мамою й це вкрай розлютило дівчинку, адже у неї є одна мама і «те, що вона на небі не означає, що її зовсім не існує». Тато дівчинки знав про їхні постійні сварки з мачухою, але удавав, що нічого не помічає. Навіть тоді, коли мачуха залишила дитину без вечері через те, що та не згодилась називати її «мамою», він просто промовчав.
У школу дівчинка вирушила без настрою, бо батьки її ігнорували й навіть не покликали до сніданку, проте у школі дівчинці підняла настрій вчителька малювання, що хвалила її здібності й подарувала розмальовку з побажанням не зупинятися на досягнутому.
Після школи дівчинка знову пішла «до мами», вона міцно обійняла пам’ятник та почала хвалитися мамі тим, що її подарувала вчителька й розповідати про те, що сталось у школі і як однокласники вітали її з днем народження.
– Мамо, на вулиці сьогодні дуже морозно, але поруч з тобою мені завжди тепло! – промовила дівчинка, погладжуючи маленькою рукою пам’ятник – Тітка Настя намагалась вмовити мене ходити до тебе рідше й говорила, що тебе вже не має і ти мене не чуєш! Але я її не повірила, вона дурить мене. Класна керівничка, якій я це розповіла, сказала, що вона помиляється й ти завжди будеш поруч зі мною, навіть, якщо ти мене не чуєш. Але, знаєш, мамо, я не злюсь на тітку, мабуть, вона хоче, як краще…
Маленька Галинка сиділа й розмальовувала свої малюнки біля мами до пізнього вечора, бо не хотіла йти додому. Знала, що там її чекає зла мачуха й батько, який ніколи за неї не заступиться, тільки зіпсують її святковий настрій. Дівчинка й не помітила, як заснула.
У той день, ще в обід, мачуха сильно посварилась з батьком, й поїхала до своєї мами, а чоловік відправився до друзів гуляти, тому про те, що їхня донька зникла такого морозного вечора ніхто й не помітив. Лише вчителька малювання, якій Галинка обіцяла показати свої малюнки до першого уроку, захвилювалась, коли її не було й зателефонувала батькам.
На жаль, дівчинку уже не було можливо врятувати. Вона заснула вічним сном міцно обійнявши пам’ятник та посміхнувшись.
З похоронів дівчинки пройшло кілька тижнів, а її батько й досі не може знайти собі місця й щодня сидить біля своїх двох найдорожчих людей, яких втратив, і чекає моменту, коли нарешті опиниться поруч з ними, бо він вже втратив сенс жити далі.
