Коли я була молодою, на нашій вулиці жила сім’я. Тато, мама і три доньки. Добре жили, тато забезпечував усім необхідним. Дівчата росли на радість батькам. Найстарша Ганна рано вийшла заміж за військового і виїхала з села. Середня Надія вийшла заміж у селі на сусідню вулицю. Зовсім недалеко від батьків. Найменша довго була незаміжня, поки до сусідського хлопця не приїхав його товариш, з яким разом служили в армії.
У Віри з тим чоловіком зав’язався роман, і через деякий час повіз Віру з собою у далеке місто. Здавалося все добре, доньки заміжні, онуків чекати. Та вже скоро помер тато. А через деякий час повернулася додому Ганна з маленьким сином на руках. Розлучилася, залишилась жити біля мами. Бабуся водила онука в школу, на різні гуртки, опікувалася ним. Поки його мама шукала собі чоловіка. І знайшла такого. Добрий чуйний Іван добре ставився до сина Ганни, здавалося мир і спокій в сім’ї.
Та Ганна вже звикла до розгульного життя, недовго вдавала із себе зразкову дружину. Стала ходити додому нап ідпитку. Чоловіку те не подобалося, часто сварилися, що врешті решт привело до того, що Іван пішов від Ганни. А вона продовжувала гуляти, не звертала уваги на сина. Коли син виріс, по прикладу мами почав п ити. Спочатку по трошки, потім все більше і більше. Коли йому виповнилося двадцять п’ять років, п омер.
Таке враження, що Ганна не помітила втрати сина, продовжувала п иячити. Її мама намагалася спинити дочку, та все даремно. Тільки озлобила проти себе. С тих пір Ганна сварила маму кожен день, вважала її винною в усіх бідах. Коли приходила додому, її мама тікала з дому. Ходила по сусідах, сиділа в них, поки донька ляже спати. Приходила й до нас. Ми її жаліли, садили за стіл вечеряти, іноді залишали в себе ночувати. Я молода була, не могла зрозуміти, як можна сваритися з мамою. Адже мама, це найрідніша людина в нашому житті.
Та виявляється є й такі діти. Та це поодинокі випадки. Згодом Ганна лікувалася, більше не пила. З мамою помирилася, вибачалася за свою поведінку.







