Ну що ж, на свято ми тебе виганяти не будемо. Приготуй три спальні мої сестри та племінниця залишаться на ніч. Сама переночуєш на кухні. Галино Василівно, а ви не забули, що я єдина господиня цього дому? У мене навіть документи є. Тож навіть не пробуйте сюди лізти вас виженуть з поліцією.
Того дня після роботи Марійка збиралася заїхати до торгового центру. До Нового року лишилося два тижні. Її запросила до себе давня подруга Соломія.
Марійка знала, що там збереться велика компанія: донька господині з чоловіком та дітьми, сестра, племінниця-студентка.
Вона часто була в Соломії й добре знала всіх, тому хотіла заздалегідь купити подарунки.
Обирати дарунки Марійка вміла, а дарувати обожнювала. І зараз вона вже відчувала ту радість блукати проміж відрадних гірляндами відділів, вибирати, спостерігати, як продавець акуратно запаковує куплене у блискучий папір.
Але настрій у жінки зіпсувався одразу, як тільки вона вийшла на вулицю: біля її машини чекала Дарина сестра колишнього чоловіка.
Маріє, привіт! промовила Дарина. Що так довго? Я вже задубіла.
Доброго дня, Дарино. Не чекала тебе тут побачити.
Чому ж? Адже ми ж родичі, відповіла та. Хоча б двадцять років такими вважалися.
На щастя, більше не вважаємося, відповіла Марійка і вже взялась за двері авто.
Але Дарина спинила її.
Послухай, Маріє, у мене до тебе прохання. Точніше, не тільки в мене у всієї родини.
Якої родини, Дарино? Я до вашої сімї вже рік як ніякого відношення не маю. Тож слухати прохань не буду, сказала Марійка.
Ні, ти хоча б вислухай. Я не знаю, як ви з Ігорем майно ділили, але мама досі вважає, що будинок, де ти живеш, наш.
Ви з Ігорем його разом купували, він десять років його облаштовував. Ми всією родиною збиралися там і на Новий рік, і на травневі свята. А тепер що?
Мама хотіла на свої іменини зібрати рідню в хаті, накрити стіл на веранді, як завжди. А ти нас не пустила. Поїхала невідомо куди.
Я не розумію, навіщо ти мені це розповідаєш? спитала Марійка. Поїхала до подруги. Забажала і поїхала. Вибач, що вас не спитала.
І про ваші сімейні посиденьки в моєму домі забудьте. Коли ми з Ігорем розлучалися, то домовились: квартира, автомобіль і гараж йому, а будинок мені. Все оформили. Тож тепер збирайтесь у квартирі Ігоря.
Маріє, мама просила дозволити на тридцять перше запросити гостей, як раніше. Людей буде багато нам усю рідню не де розмістити, додала Дарина.
Галина Василівна просила? Дивно! Не повірю! Двадцять років вона від мене лише вимагала, нарікала. А тепер раптом просить. Дарино, передай їй я не згодна. Для рідні можна номери в готелі зняти.
Марійка сіла в машину. Настрою їхати за подарунками вже не було. «Куплю завтра», подумала вона і повернулася додому.
З Ігорем вони прожили майже двадцять років. Будинок, про який зараз говорила Дарина, купили десять років тому.
А рік тому чоловік заявив, що «у сорок пять життя не кінчається» і що далі він його будуватиме зі своєю молоденькою секретаркою.
Марійка тримати його не стала, але й обікрадати себе не дозволила. Будинок і гроші залишились їй, Ігор узяв двокімнатну квартиру, автомобіль «Таврія» і гараж.
Оскільки на утриманні Марійки лишилась донька-студентка, Ігор не став претендувати на спільний рахунок.
Кілька днів тому Оленка подзвонила й повідомила, що зустрічатиме Новий рік у гуртожитку.
Мамо, ти не образишся? запитала вона. А на всі канікули приїду.
Після цього Марійка прийняла запрошення Соломії. У такій компанії сумувати не доведеться.
Знаючи Дарину, вона розуміла це ще не кінець. І не помилилась.
Того ж вечора їй подзвонила колишня свекруха:
Маріє, а чи не занадто ти на себе береш? Нахабно забрала будинок Ігоря, а тепер думаєш, що ми нічого не зробимо?
Так от знай: цей Новий рік ми зустрічатимемо у своєму домі! У тому, де мій син дозволив тобі жити. Зрозуміла?
Ну що ж, на свято ми тебе виганяти не будемо. Приготуй три спальні мої сестри та племінниця залишаться на ніч. Сама переночуєш на кухні.
Галино Василівно, а ви не забули, що я єдина господиня цього дому? У мене навіть документи є. Тож навіть не пробуйте сюди лізти вас виженуть з поліцією.
Побачимо, хто кого вижен
