Коли Сергій зробив мені пропозицію я одразу відповіла «так». Просто, без вагань, не задумуючись. Можливо у мені кричало кохання до цього чоловіка, але найвагомішим аргументом була перспектива переїхати та жити окремо від матері.
Відколи батько покинув її, мама стала нестерпною. Спершу вона постійно плакала та нарікала на свою важку долю. Потім почалася копатися в собі та вигадувати, що послугувало причиною його зради. Коли це не допомогло, мама почала згадувати усі негативні риси характеру батька та бажати йому всіх «благ».
Втомившись від цього, вона перемикнулася на мене. Все їй не так. Робота в мене погана, друзі брехливі, кавалер такий самий козел, як і батько.
-Не мине й року, як ти повернешся до мене зі сльозами на очах, бо будеш так само зраджена, як і я – благословила мене мама, коли я повідомила про свій намір переїхати жити до Сергія.
Я вже не зважала на її пророцтва, зібрала речі й викликала таксі. Сергій зустрічав вдома. Приготував смачну вечерю, відкоркував шампанське й подарував мені золоті сережки, на пам’ять про цей чудовий день. Я була щасливою й водночас сумувала, що мама не може розділити цього щастя зі своєю дитиною.
Жили ми добре, проблем у побуті не виникало. Я взяла на себе хатні справи, створювала тепло та затишок. Кожного вечора старалася приготувати щось смачне на вечерю, зустрічала коханого з роботи нафарбованою у святковому вбранні.
Сірожі надзвичайно подобалося, що поруч доглянута жінка, яка так гарно про нього піклується. Весілля ми зіграли через три місяці, лише для найближчих. Моя мати прийшла, але не надовго. Кинула щось типу привітання: «З цим днем!». Просиділа хвилин 20 за столом з виразом обличчя, наче вона прийшла на похорон. Потім пішла, навіть нічого не сказавши. Її діло, я втомилася з нею няньчитися. Я смакувала свій день й ніхто не міг його зіпсувати.
Моє подружнє життя цілком можна назвати ідеальним. Сергій зразковий чоловік, такий чуйний та щедрий. Єдиний нюанс, який мені взагалі не подобався – він часто їздив у відрядження. Інколи це траплялося без попередження й надовго. Мені доводилося проводити вечори на самоті й чекати на повернення коханого.
Пригадую був вихідний день. У Сергія чергове відрядження, а я нудилася вдома. Піти кудись, щоб розвіятися не було настрою. Фільми здавалися нудними, а книга за яку я бралася – не цікавою. Пішла в кабінет до чоловіка, хоча раніше я туди не заходила. Взяла його ноутбук (домашній), робочий він возив із собою. Сама не знаю, що я хотіла там знайти.
Відкрила збережені вкладення. В розділі рахунки помітила, що він щомісячно оплачує комунальні послуги не лише за нашу квартиру. В його обслуговуванні був заміський будинок. Сергій казав, що має щось типу дачі, але ми там жодного разу не були, бо вона, за його словами, не завершена. Тоді, що там оплачувати?
Звідкись у мені прокинувся авантюризм. Знайшла в його столі дублікат ключів від того дому, подивилася на адресу, а потім викликала таксі й поїхала поглянути, що він там від мене приховує.
На диво, дім перебував у чудесному стані. Красиві доглянуті кущі, декоративні дерева, відкрита веранда. Ключем відімкнула хвіртку та пішла до будинку. Двері виявилися незамкненими. Мені це все почало не подобатися. «Може помилися адресою?» – подумала й хотіла було піти, але мою присутність помітили. Відкрилися двері й до мене вийшла красива жінка з округлим животиком.
-Здрастуйте! – розгублено привіталася. – Пробачте, я, мабуть, помилилася адресою.
-А кого ви шукали? – ввічливо запитала жінка.
-Сергія. Дорошенка Сергія.
-Ви не помилилися – посміхнулася вона до мене. – Сергій поїхав у місто за покупками. Проходьте в дім, я зроблю вам чаю.
-А можу я поцікавитися, ким ви йому приходитеся?
-Нареченою – повідомила жінка, демонструючи каблучку точнісіньку таку саму, як у мене.
Нічого не відповівши, я розвернулася й повернулася у нашу квартиру. Голова гуділа, прокручуючи постійно слова матері: «ти повернешся до мене зі сльозами на очах, бо будеш так само зраджена, як і я». Тільки не це! Я не хотіла вірити, що це правда. Сергій веде подвійну гру, має ще одну жінку. Вагітну жінку! Тоді для чого йому я?
Хай би як дивно це прозвучало, але найкращий вибір для мене – удати, що нічого не знаю. Я житиму своїм казковим життям й надалі, обманюючи себе в тому, що дійсно щаслива.
