Я працюю фельдшером на швидкій не один рік. Не буду приховувати – робота дуже важка, часом небезпечна й платять не багато. Проте ніколи не проміняю її на щось інше, бо для мене це покликання. Не заради грошей чи визнання, а для людей. Врятувати життя, допомогти когось вилікувати, полегшити біль та й просто підтримати словом – це те заради чого варто терпіти та залишатися у лікарні.
Якось до нас поступив виклик з підозрою на гостре харчове отруєння. Прибули на місце через 10 хвилин. На дивані лежала, скручена від болю, молода дівчина. Поруч сиділа та плакала мати, батько на балконі – курив. Нас зустрів молодий парубок. Коротко пояснив, що його сестра уже кілька годин мучить від гострого болю у животі й з відчуттям власної гідності заявив, що він уже поставив діагноз – отруєння.
Звісно я поцікавився чому він такий впевнений, а Сергій повідомив, що теж медик, але ще не працював, бо лише нещодавно закінчив училище. Ставити діагноз – це не злочин, але я мав би пересвідчитися особисто. Після обстеження зрозумів, що в Аліни схопив апендикс. Варто поспішати, щоб вчасно прооперувати. Повідомив про свої здогадки родині й одразу потрапив на опір брата, який відмовлявся від моєї версії, наполягаючи на своїй.
Добре, що втрутився батько й дозволив нам забрати свою дочку. Аліну прооперували вчасно. Ще б пів години й вона могла не дожити до ранку. Сергій так і не визнав своєї провини, пояснюючи, що симптоми схожі й помилитися дуже легко. Родина забрала пацієнтку через кілька днів, а перед випискою Аліна передала мені через медичну сестру номер свого телефону.
Такі ситуації іноді трапляються й зазвичай я ігнорую таких дівчат, проте не цього разу. Аліна мені сподобалася одразу, хоч я і намагався тримати дистанцію, але після виписки можна й зустрітися. Ми побували на декількох побаченнях. Цього виявилося достатньо, щоб з’їхатися й жити разом.
Сергій був проти, він мене не любив. Скажу, що це почуття було взаємним. Оскільки батьки обожнювали сина, то стали на його бік. Аліні довелося посваритися з ними й зі скандалом піти з дому. Декілька місяців ми не спілкувалися. Поки одного разу Аліна не зателефонувала вся у сльозах. Насилу розібрав про що вона говорить. Батькові моєї дівчини стало зле. Вони не викликали швидку одразу, бо Сергій вирішив сам реанімувати старого. Видко мати зрозуміла, що нічого путнього з того не вийде й зателефонувала до дочки, щоб та повідомила мене.
Батько Аліни пережив клінічну смерть дорогою до лікарні. Ми двічі його реанімували. На силу врятували життя. Попереду довга реабілітація. Головне, що він живий й тепер його життю нічого не загрожує. Та після всього, що сталося, мені ніхто навіть не подякував. Навпаки я залишився винним у тому, що мало не зжив зі світу чоловіка та батька. Угадайте, хто мене звинувачував? Звісно Сергій, а теща йому потакала.
Після того випадку я відмовляюся спілкуватися із ріднею Аліни, але навіть їхня безглузда поведінка не змусить мене відмовитися від коханої дівчини. Добре, що Аля на моєму боці й нашому коханню нічого не загрожує.
