Найважливіше вдало вийти заміж. Заможний чоловік запорука щастя.
Соломія була єдиною донькою у батьків. Тато пильно стежив за нею, а мати з дитинства наставляла:
Головне знайти гідного чоловіка. Забезпечена людина це стабільність і добробут, повторювала вона, і Соломія згодно кивала.
Але де ж його знайти, того заможного? У університеті були гарні хлопці, звичайно. І наречений у неї теж був із доброї родини.
Проте батько тримав доньку в жорстких рамках ніяких вечірок, походів на природу чи пізніх прогулянок. Все під контролем.
Незабаром її перспективний наречень знайшов собі іншу більш незалежну та цікаву.
Але незабаром почався захист диплома, і про кохання довелося на час забути.
Потім робота за батьковою протекцією та влаштування особистого життя за матчиною порадою.
Мати знала, що робить. Єдина донька мала вийти заміж гідно, і ось зявився кандидат племінник її давньої подруги.
Соломійко, придивись до цього чоловіка. Він старший за тебе, але це плюс, а не мінус. Нащо тобі хлопчисько? Олексій Сергійович серйозна людина. Має власну справу. Тобі й працювати не доведеться.
Але ж він уже був одружений, мамо! І донька є, значить, аліменти…
Не хвилюйся через це. Колишня дружина була недалекою, до того ж вони давно живуть окремо. Це дрібниці.
Знайомство відбулося. Батько Соломії мовчав у жіночі справи не втручався з того часу, як донька здобула освіту.
Нехай самі вирішують.
І що дивно Соломії Олексій сподобався.
Різниця у віці її не бентежила. Він виглядав чудово стильний, вродливий, з гарними манерами.
Вона теж справила на нього враження, і незабаром вони одружилися.
Мати Соломії з полегшенням зітхнула, вважаючи свій обовязок виконаним, і почала жити для себе. Салони, шопінг, подорожі з чоловіком тепер уже без доньки.
А та, наслідуючи матчин приклад, теж не відставала.
Чоловік задовольняв усі її бажання, тож Соломія жила в розкошах.
Домашні клопоти обмежувалися лише вказівками прибиральниці, яка й так усе робила сама.
Але одного дня все змінилося.
Колишня дружина Олексія померла за незясованих обставин, і він був змушений забрати до себе… доньку!
Це було як грім серед ясного неба. Соломія й одужати не встигла. Вона ще навіть не думала про власних дітей, а тепер мала стати «другою мамою» для чужої дитини.
Але вибору не було.
Чоловік не став навіть обговорювати просто поставив перед фактом і попросив проявити розуміння.
Дівчинка ж не винна!
Незабаром він привіз її зі скромною валізкою та шкільним рюкзаком.
Наталка вчилася в третьому класі, була тихою, навіть замкнутою.
Схожа на батька це хоч трохи заспокоювало. Значить, справді його дитина, а не «нагуляна» колишньою…
Життя у великому будинку з батьком, мачухою та прибиральницею було для дівчинки дивним.
Вона не зви
