Гірке свято: драма Оксани
Оксана сиділа за кухонним столом, знову перераховуючи гроші. Гаманець був майже порожній, а до зарплати ще цілий тиждень.
– Не густо, – зітхнула вона. – Та що поробиш? Зарплата вчительки…
Треба було сплатити комуналку, купити продукти, але на що? Оксана блукала магазином у центрі містечка Вересень, жалісно дивлячись на цінники, які здавалися вищими з кожним днем. У підсумку вона змогла дозволити собі лише молоко, батон і пачку гречаних макаронів. На олію грошей не вистачило, але маргарин був у бюджеті. Кава, чай, цукерки до чаю, улюблений сир – усе це залишилося на полицях.
Оксана змушена була їхати до колишньої свекрухи за овочами. А там її чекало неминуче:
– А я тобі казала! – знову промовить Ганна Степанівна.
Свекруха була жінкою суворою, але мудрою. Їй йшов сімдесят шостий рік, і вона завжди виявлялася правою. Якби Оксана послухала її роки тому, можливо, зараз не горнула б гаманець із сльозами на очах. Може, жила б, як усі нормальні люди. Або й краще! Але що було – те минуло.
Два роки тому її чоловік, Олег, пішов. І як пішов – просто в її день народження. Оксана цілий день метушилася на кухні, накрила гарний стіл. Олег сів, з задоволенням поїв і раптом сказав:
– Все, Оксанко. Досить. Я йду від тебе.
Вона завмерла, не вірячи своїм вухам. А він продовжив, не приховуючи роздратування:
– Тобі скільки сьогодні стукнуло? Сорок один, правда? А мені сорок п’ять. У такому віці в нас уже онуки мають бути! А де вони? Немає їх. Бо дітей у нас немає. Ти їх народити не спромоглася!
– Що ти несеш? – Оксана захлинулася від образу. – Ти про що взагалі? Бідний, втомився, так? Які тобі діти? Ти за кішкою не дивишся, вона в тебе голодна цілими днями блукає! Я по хаті навшпиньки ходжу, а ти кричиш, що шумлю! Які тобі діти? Та я ж, може, спеціально від тебе народжувати не хотіла!
Звідки в неї взялася ця сміливість? І навіщо? Олег, ніби чекав цього, схопився, відсунув стілець і кинув на прощання:
– Поживу поки в іншому місці. Даю тобі час знайти житло. Квартира ж моя!
Двері грюкнули, залишивши по собі мертву тишу. Оксана сиділа, не знаючи, що робити, а в грудях розросталася порожнеча.
Пізніше їй розповіли, що Олег «трохи одружився» на молоденькій продавчині з взуттєвого магазину, куди він якось зайшов за черевиками. Розповідали зі смаком, як її колишній бігав до неї з квітами. А квіти ті були з їхньої дачі – троянди, які Оксана роками доглядала: ніжно-рожеві, жовті, білі. Він вирвав їх із коренем, ламаючи стебла, не шкодуючи.
Оксана шкодувала дівчину. Думає, що спіймала удачу? Ну-ну. Олег пошкодував грошей на букет, пошкодує і на сукню, і на туфлі. Хоча, дивлячись на його нову обраницю – високу, міцну, впевнену, – ставало зрозуміло: шкодувати її не варто. Олег явно вибирав таку, щоб «дитячий сад народила». Що ж, нехай спробує.
Чи знала свекруха про роман сина? При Оксані вона лаяла Олега, але і їй діставалося:
– А я тобі що говорила двадцять років тому? ЗавсяОксана усміхнулася, розуміючи, що життя дарує нові шанси – головне не боятися їх прийняти.
