«Господи, за які добрі справи ти послав мені таку нагороду?» Він плакатиме, дружина подумає, що її безхарактерний чоловік плаче за нею, а насправді – це сльози щастя та свободи

Дід Володя дивився свій улюблений серіал про злочини та розслідування, коли до хати увірвалася розгнівана дружина. Сьогодні його Валя не в гуморі, тож доведеться цілий день віддуватися. Що зіпсувало настрій дружині чоловік не знав, зате довідався, що досі не зробив обору для курей, не підрізав дерева, не полагодив паркан, не помив та не висушив зимові чоботи…

Таких «не» було так багато, що він з ліку збився. Валентині перечити не смів, опустив понуро голову та з усім погоджувався: «Так, я поганий чоловік. Ти маєш рацію, я ні про що не думаю. О, добре, що ти й про мої руки з  одного місця згадала, а то я останнім часом геть розлінувався». Валентину така покірність чоловіка бісить ще сильніше, тож вона починає горлати так, що аж сусіди бояться з будинку виходити.

Через декілька годин крики стають тихішими. Валя йде на кухню готувати вечерю. Якщо їй швидко перейде, то покличе Володю вечеряти, якщо ж ні – доведеться вночі прокрадатися до холодильника, щоб щось пожувати та ще й так, що дружина не почула.

Наступного ранку Валентина буде телефонувати до своїх подруг та рідні аби пожалітися на важку долю та недолугого чоловіка. Володимир за 36 років шлюбу вивчив її, як свої 5 пальців. Потім котрась зі слухачок підкаже, що Валя себе зовсім не береже й варто більше відпочивати. Завершивши розмову дружина підійде до нього й поставить перед фактом, що їде до санаторію, бо втомилася.

Володя важко зітхне, але не через сум, а від полегшення. Два тижні цілковитої свободи та тиші. Що може бути краще? Доведеться пожертвувати грішми, що він так старанно відкладав зі своєї й без того мізерної зарплатні на зимову шину. Проте здоров’я дружини набагато важливіше. Чоловік навіть допомагатиме Валі пакувати валізу та піде домовлятися із сусідом, щоб відвіз її до міста, бо його машина на вічному ремонті.

Коли за Валентиною встане пилюка на дорозі, Володя присяде на лаву, що під парканом, й вперше за довгий час дозволить собі нікуди не поспішати й просто милуватиметься природою, слухатиме спів пташок, погляне на чисте небо. Дістане з кишені своєї старої байкової сорочки пачку цигарок та закурить. Велика розкіш, яку він не дозволяє собі при дружині.

Того ж вечора чоловік покличе в гості друзів. Коли Валя вдома, вони навіть побоюються на подвір’я ступати, а тут гріх таку нагоду пропустити. Вони питимуть по 50, згадуватимуть колишні подвиги й співатимуть старих пісень під баян на якому так вміло виграватиме Володя. Він уже й забувся, що вміє так гарно грати. Пальці все пам’ятають.

Два тижні збіжать як один день. Додому повернеться Валентина. Володя не знатиме, хто з них відпочив краще. Вона не поспішатиме діставати валізу із машини. Переступить поріг з високо піднятою головою та повідомить: «Я хочу з тобою розлучитися. Нарешті зустріла чоловіка, який гідний мене, не те, що ти. Можеш мене не зупиняти. Заберу свої коштовності й піду. А ти залишайся сам у цій халупі»

Володимир навіть втратить дар мови. «Господи, за які добрі справи ти послав мені таку нагороду?» Він плакатиме, дружина подумає, що її безхарактерний чоловік плаче за нею, а насправді – це сльози щастя та свободи.  Коли їхній шлюб розірвуть, він звільниться з роботи, на яку ходив лише через бурчання дружини, й візьметься за своє улюблене заняття – виготовлятиме меблі з дерева.

Валя все життя його збивала й говорила, що таким заняттям на хліб не заробиш ще й у мінусі будеш. Почне він з табуреток, маленьких тумб, книжкових полиць. Коли отримуватиме замовлення за замовленням, візьметься за серйозніші роботи. Грошей стане більше, набагато більше. Володя купить автомобіль про який все життя мріяв та ще й зимову шину. Він нарешті відчує жагу до життя й навіть не згадуватиме про свою Валентину. Нехай у неї все буде добре, а то ще, не дай Боже, повернеться.

Оцініть статтю
Дюшес
«Господи, за які добрі справи ти послав мені таку нагороду?» Він плакатиме, дружина подумає, що її безхарактерний чоловік плаче за нею, а насправді – це сльози щастя та свободи