Так сталося, що три роки тому не стало сина. Невістка залишилася з чотирирічною донечкою Танею.
Невістка після року знайшла собі іншого мужчину, а дитина стала в її сім’ї наче зайва. Я це зрозуміла, коли провідала внучку. Вона такими благальними очима дивилася на мене, що я ледь не розплакалася.
Шкода мені дитини стало. Вирішила, що ніколи її не покину. Усіх зусиль докладу до того, щоб їй було затишно в цьому житті.
Одного разу мене невістка запитала відверто:
-Навіщо ви сказали Тані, що вона ніколи не піде в дитячий будинок?
-Навіщо ти дитині руйнуєш психіку? Не можна дитину залякувати. Ти це розумієш?
-А я не знаю, як правильно виховувати дитину, щоб вона була послушною, – і невістка закрила перед моїм носом двері.
Саме в цю мить дала собі слово, що докладу усіх зусиль, щоб дитина росла в любові і спокої. Це ж ненормально постійно залякувати дитину. Трохи щось не так вона зробить, і мама везе її в дитячий будинок. Так дитина виросте невростеніком. Такий метод виховання обов’язково аукнеться в дорослому житті Тані. Але невістка цього не розуміє і не хоче мене слухати. Не потрібна їй Таня. І це дуже помітно. Але утримує дитину. Бо отримує на неї певні гроші. І в хаті, купленій моїм сином , живе. Ніде не працює. Ось так влаштувалася.
Те, що дитина вже залякана, зрозуміла, коли вона прийшла до мене в гості. Сіла за стіл пити чай і ненароком трохи пролила на скатертину. Зразу Таня злякалася, просльозилася і почала просити, щоб я її не завозила в дитячий будинок. Вона миттю все прибире.
Я аж злякалася за внучку, коли побачила її таку. Адже дитина дуже добра і мила. А в кого ж не буває пролитого чаю? Чи, скажімо, завжди смакує каша? Чи часом не промочує ноги через слякотну погоду?
Наразі Таня вже боїться самостійно зробити якийсь крок, бо її покарають – завезуть в дитячий будинок.
Невістка любила мого сина. А після його смерті її наче підмінили. Але ж дитина в нічому не винна. Так розпорядилося життя.
Я запропонувала віддати Таню мені. Тим паче, що вона вагітна сином від другого чоловіка. Але вона, мабуть, боїться, щоб я її з хати не вигнала, бо квартира записана на внучку. Такою була воля мого сина перед смертю.
Тоді я пообіцяла, що і гроші, і хата залишаться за нею, хай лиш віддасть дитину. Однак вона на відріз відмовилася.
Проте ставлення невістки до донечки мене вкрай обурює. Тому вирішила навіть через суд забрати дитину. Піду до психолога, хай підтвердить, що мама просто знущається над нею. Буду боротися за Таню. За її здорову психіку. Адже вона єдина залишилася мені в згадку від сина. Тому я зобов’язана піклуватися за неї.
