Ми з дружиною завжди жили дружно. Ростили двох дітей, хлопчик і дівчинка. Я ніколи не думав, що все може змінитися. Що в один час зможу залишитися без найріднішої людини. Хвороба Каті застигла нас зненацька. Здавалося в нашому житті все добре. Діти виросли, вступили до інституту, навчаються. Ми разом чекаємо їх на вихідні. Катя пече пироги, готує різну смакоту. В один із таких вихідних дружині стало зле. Я викликав швидку допомогу. Катю відвезли в лікарню.
Після обстеження виявилося, що в дружини невиліковна хвороба. За декілька місяців Каті не стало. Життя без неї неначе спинилося. Без неї одружилися діти, без неї народився перший онук. Без неї я став самотній. Минуло три роки. Потихеньку біль притуплялася. Одного разу я познайомився з жінкою, з якою вперше за весь час без Каті, мені цікаво спілкуватися. Ми багато говорили. Я відчував, що моя душа відтає. Поруч із Настею мені легко. Я говорив їй про це, і вона відповідала мені взаємністю.
Одного разу я попросив її вийти за мене заміж. Настя погодилася. Я телефонував дітям, запросив на вихідний, сказав що в мене є новина, яку хочу повідомити їм. Діти приїхали. Про що вони думали, не знаю, але їхні обличчя сіяли. Вони дарували мені компліменти, говорили, що наш татусь нарешті ожив. Я запросив Настю, і познайомив із дітьми. При цьому додав, що скоро одружимося. Діти мовчали. Вони помінялися в обличчях. Коли Настя помітила, що діти незадоволені, вона швидко зібралася і пішла додому.
В цей вечір про себе я наслухався всього. А найбільше, що зрадив маму. Що вони, діти не думали який я черствий. І міг осквернити пам’ять рідної людини. На ранок діти зібралися і поїхали. Спілкуватися зі мною не бажали. Мені образливо. Адже маю сорок сім років. Я пам’ятаю свою дружину, і вдячний їй за ті роки, що прожили разом. Але життя продовжується. Що ж мені з цього часу жити одному? Тим паче діти провідують не часто. Замість того, щоб підтримати, вони перестали спілкуватися.
Ми з Настею вирішили одружитися, жити разом. А діти. Я думаю, що згодом вони одумаються, зрозуміють мене. І ми як раніше будемо спілкуватися. Сьогодні рік, як діти не телефонують і не відповідають на дзвінки. Маю надію, що згодом все наладиться.
