ВІДПЛАТА З ГОРІХОМ, ЯДРО З ВІДРОМ
— Ну який же в нього вік для таких пристрастей! Сорок шість років! Про що він думає? Ця дівчина йому за доньку годиться! Яка там може бути любов? Хм… Закохався, як миш у пастку! Не розумію й розуміти не хочу! — кип’ятилася Оксана через поведінку свого чоловіка.
Її обурення спокійно вислуховувала найкраща подруга Марія.
— Не квапся з висновками, Оксанко. Усе налагодиться. У тебе ж ідеальна родина, — заспокоювала подруга.
Хоча й Марія, і колеги по роботі, і сусіди добре знали — спокій благополучної родини Оксани тримався на волосині.
Богдан (чоловік Оксани) ніби з ланцюга зірвався. Він був сам не свій.
… Все почалося з ДТП. Саме ця подія перетворилася спочатку на мимовільний флірт, а потім — на останню палаючу любов.
Була зима. Ожеледиця. Ранками Богдан їхав у офіс на своїй машині. Того дня він їхав обережно, повільно. На пішохідному переході зупинився.
Раптом, нізвідки, вискочила дівчина і впала на капот його авто. Богдан не зрозумів, що відбулося. Спочатку йому здалося, що вона навмисне кинулася під колеса. Але міркувати було неколи. Він миттю вискочив з машини на допомогу.
Постраждала стогнала й скаржилася.
Богдан посадив її до авто і повіз у травмпункт. Але дівчина навідріз відмовилася від лікарів. Казала, що їй уже легше. А от від гарячої кави не відмовилася б…
Богдан привіз незнайомку до себе в офіс.
Нагодував її кавою з бутербродами.
Познайомилися. Дівчину звали Соломією. Богдан подумав, що вона була дуже гарненькою — лагідна, з курносим носиком, кучерявим волоссям, незвично серйозна для свого віку. Ще вона здавалася якоюсь казковою. Її хотілося розглядати без кінця, слухати її мелодійний голос. Але Богдан швидко взяв себе в руки. Струсив головою, ніби прокидаючись, і вивів дівчину до дверей. Він і так загубив дорогоцінний робочий час. На прощання вручив їй свою візитку — просто з етикету.
— Соломіє, дзвоніть, якщо що…
До вечора Богдан вже забув про ранковий інцидент.
Через два дні Соломія подзвонила. Попросила про зустріч. Казала, що справа термінова.
Богдан, все ще відчуваючи провину, приїхав.
«Постраждала» відчинила двері своєї маленької квартирки. У неї була перев’язана права рука.
— Ось бачите, Богдане… Хотіла повісити картину на кухні. Не виходить. Рука болить. Допоможете? — скривилася від болю.
— Звичайно, допоможу. Давайте інструменти, — одразу погодився він.
Картину швидко прикріпили до стіни. А на столі вже стояла пляшка вина та фруктові тарілки.
— Цю подію треба відзначити. Давно мріяла повісити цю картину. Але чоловічих рук не вистачало, — запросила Соломія гостя за стіл.
Богдан не зміг відмовити. Йому стало шкода дівчину. Така гарна — і сама…
Вино за розмовами випили, а фрукти лишилися. Їсти не хотілося. Була лише одна спрага — говорити, говорити, говорити…
Додому Богдан повернувся загадковий і приголомшений. Була вже ніч. Дружина й донька спали. Вони знали — для нього робота на першому місці. Бувало, він приходив і світом.
А через півроку Богдан заявив, що йде з родини. Оксана й донька Настя подумали, що він з’їхав з глузду. Звичайно, Оксана помічала зміни: по-перше, він забув про її день народження — такого ніколи не бувало. По-друге, сімейний бюджет раптом скоротився втричі. По-третє, Богдан став рідше бувати вдома. Можна було б нарахувати й четверте, і десяте…
Оксана відганяла від себе погані думки. Не хотілося вірити в найгірше. Вона завжди сміялася з приказки «сивина в бороду, а біс у ребро».
Оксана була впевнена в чоловікові на всі сто. До того ж, вона завжди пильно доглядала за собою. У неї були й шанувальники-колеги. Але їхні спроби розтопили її серце розбивалися об її вірність. Оксана любила лише чоловіка і вірила лише йому. І раптом такий удар!
В істериці вона кинулася до доньки Насті.
— Настуню, дізнайся у тата все. Хто ця розлучниця? Наскільки це серйозно?
А Настя вже таємно від матері побувала у тата. Їй тепер кортіло дізнатися деталі.
— Мамо, скажу тобі гірку правду. Наш тато закоханий. Без сумніву. Ця дівчина на п’ять років старша за мене. Їй двадцять шість. Вона дуже схожа на тебе в молодості. Майже копія, — випалила Настя.
Оксана від цих слів зблідла. А коли донька показала фото розлучниці, вона попросила заспокійливе.
— Господи! Невже? Цього не може бути!
