Гроші дочці щомісяця надсилала. Говорили ми рідко й майже ні про що. Про те, що Віра одружилася й чекає на першу дитину я від сусідки дізналася. Прикро стало аж до сліз

Життя може боляче вдарити й частіше всього у найбільш непідхожий момент. Андрій був уважним та чуйним хлопцем. На побачення водив, квіти дарував, у коханні зізнавався. Я студентка медичного коледжу, другокурсниця. Навчання закинула, хіба можу думати про  науку, коли в голові одне кохання й думки про хлопця.

Мама розуму вчила, просила бути обачною та не поспішати. Та хіба ж я її слухала. Через місяців чотири зрозуміла, що вагітна. Андрієві на радощах розповіла про свій цікавий стан, очікувала на пропозицію руки та серця, а він через два дні зник безвісти. Тобто навіть не сказав нічого, не пояснив. Знайомі розповіли, що його батьки до тітки відвезли й в інший коледж перевели.

Що ж мені робити? В голову лізли найстрашніші думки. Добре, що мама у мене співчутлива та розуміюча. Сама таку ж долю має, тому й підтримала. Сказала, що разом дитину на ноги ставитимемо. Лише переживала, щоб не дівчинка народилася, бо щось у нашому роду дівчаткам ой як не щастить.

Через 9 місяців на світ з’явилася Вірочка. Маленька синьоока дівчинка зі світлим волоссям та янгольською зовнішністю. Я взяла академічну відпустку. Через рік планувала повернутися на навчання, але не вийшло. Мама на роботі під скорочення потрапила, влаштуватися в інше місце за спеціальністю не вдавалося. Взяли продавчинею до магазину, але зарплатні не вистачало ні на що.

У мене ситуація не краща. Кому потрібна дівчина без освіти та досвіду. Довелося Вірочку з мамою залишити, а самій на заробітки їхати. Спершу обирала сезонну роботу, то на полуницю, то на гриби. Коли Вірочка до школи пішла, я у сім’ю влаштувалася доглядальницею. Тепер працювала більше, відповідно й грошей більше, але менше зустрічей із донькою.

Вона у мене розумницею росла. Гарно навчалася, слухалася, ніколи проблем не створювала. Я все обіцяла, що скоро назовсім додому повернуся, от тільки їй на навчання й квартиру грошей відкладу й залишуся.

Знову нещастя. Моя мама захворіла. Операція за операцією, усі мої заощадження пішли, а з ними й мрії про швидке повернення до дочки. Не вдалося її вберегти. Не стало моєї неньки, коли Віра до університету вступила. Тяжка втрата для нас обох. Повернулася я додому, а дочка наче чужа. Ні говорити, ні навіть дивитися на мене не хоче. Пробувала налагодити зв’язок, а вона ні в яку. Сказала, щоб поверталася туди, звідки приїхала. Я так і зробила.

Гроші дочці щомісяця надсилала. Говорили ми рідко й майже ні про що. Про те, що Віра одружилася й чекає на першу дитину я від сусідки дізналася. Прикро стало аж до сліз. Одразу все покинула й додому повернулася. Якщо втратила дочку, то може хоч з онуками буде краще.

З’явилася на порозі дочки не ждано не гадано. Запитала про весілля й чому мене не покликала, а вона у відповідь, що соромно чоловіка та його батьків з мамою прислугою знайомити. Вони знатного походження. Хіба може материнське серце таке витримати. Пішла навіть не увійшовши у її помешкання.

Через кілька днів кур’єр приніс посилку. Гроші й записка: «Вони ніколи не повернуть мені втрачених років життя без матері» Це усі ті кошти, що я дочці кожного місяця надсилала. Ні копійки не взяла. Бачте, горда. Гроші сховала, онукові віддам, як підросте. Син у Вірочки народився. Знову ж таки від сусідки дізналася. Я у домі дочки небажаний гість.

Плакала, плакала, а потім почала потроху до життя повертатися. На власні заощадження вирішила відкрити квіткову лавку. Працювала сама, грошей на життя вистачало. Якось до мене завітала Віра, попросила скласти для неї букет із соняхів. Розрахувалася, а потім мені його і вручила.

-Мамо, пробач. Я образилася на тебе дуже, що поруч тебе не було, коли я цього найбільше потребувала

-І ти мені пробач, я ж тільки для тебе й старалася.

Ми довго обіймалися та плакали. Поки Віра не зізналася, що життя з чоловіком не мед. Ображає і її, і сина. Я їх одразу ж до себе забрала. Зараз бавлюся з онуком, поки Вірочка у нашій квітковій крамниці. Сподіваюся, що вона ще знайде своє жіноче щастя й радію, що онук припинить смугу нашого цілковитого жіночого невезіння.

Оцініть статтю
Дюшес
Гроші дочці щомісяця надсилала. Говорили ми рідко й майже ні про що. Про те, що Віра одружилася й чекає на першу дитину я від сусідки дізналася. Прикро стало аж до сліз