Одного разу до матусі подзвонила моя двоюрідна сестра Марія. Вона довго плакалася і на завершення попросила грошей. Все б нічого, та сума, яку вона просила була доволі немаленькою. Та найбільше дратувало, що причини такого термінового потребування в грошах вона не назвала. А от відіграти роль страждальниці вдалося.
Моя матір – жіночка похилого віку. Вона легко довіряє людям, тож і Маші відразу повірила і перейнялась її проблемою. Дівчина ж пообіцяла, що скоро віддасть все у повному розмірі.
За мить матір уже наготувала всі свої заощадження для племінниці.
Бачили б ви моє обличчя, коли я дізналася, що син Марії купив собі новенький автомобіль. Так от куди пішли гроші моїх батьків. Я була дуже роздратована, та скандал влаштовувати у планах не було. Залишалося лише чекати подальших дій тих безсоромних людей.
Сама Марія не була бідною. Вона працювала в одній престижній фірмі і мала немалі доходи. Давно купила власний дім, а син уже забезпечував себе сам. Для чого було відбирати останні гроші у стареньких людей, якщо є можливість купити собі все що завгодно за власні?
Мене злило дедалі більше, що шляхом обману і хитрістю вони забрали у добродушних людей зароблене роками.
Я не стала говорити батькам про цю ситуацію. Вирішила сама розібратися. Так минуло декілька місяців, а потім і більше половини року. Гроші ніхто повертати і не думав. Матір давно почала хвилюватися, але мовчала, бо виховання не дозволяло. Якщо сказали, що повернуть – значить повернуть.
Я вирішила сама подзвонити Маші. Акуратно запитала про те, що мене цікавило. Мені відповіли, що незабаром гроші повернуть. Треба почекати місяць, не більше.
Такими темпами минув місяць, потім два. Як можливо було витерпіти це? Грошей досі ніхто не віддав. Настав час діяти.
Я розпочала з радикальних методів. Пішла до керівника фірми, де працює Марія і розповіла про все, що сталося. Ні слова не прибрала, ні слова не додала.
Не повірите, вже за день пролунав дзвінок у двері. На порозі стояла Маша. Вона тримала в руках пакунок грошей. Пройшовши далі, кинула на поличку борг і мовчки пішла геть.
І не дивно, що після цього почала поводити себе, ніби ми її образили, а не вона нас надурила. З того часу ми не спілкуємось, навіть на свята. Ось так обернулося для моєї сім’ї доброзичливе ставлення до родини.
Та я не жалію, що втратила спілкування з такими людьми. Якщо вони так вчиняють, значить не гідні нормального спілкування. Нехай самі вирішують, як їм жити. Головне, я впевнена: правило бумерангу існує! Одного разу і їм доведеться страждати від обману і хитрощів.
