Коли я вийшла на пенсію, то не захотіла бути як ті пенсіонерки, що постійно сидять або вдома, або на лавці біля під’їзду свого будинку. Пенсія в мене була непогана, до того ж отримувала квартирну плату від квартирантів. З іншої квартири. Тому могла собі дозволити на старості років побачити світ, хоч й не першим класом, але все ж таки.
Того дня я зателефонувала до невістки та попросила її полити квіти та погодувати мого котика. Я вирушала з подругою до Туреччини. Коли ми вже припинили розмову, то вона забулася вимкнути слухавку. А я не змогла припинити слухати після того, що вона сказала.
«Знову ця стара. Зателефонувала похвалитися, що знову кудись їде. Хоче, щоб я її навіженого кота годувала. Ну я йому влаштую дієту. Ну ви уявіть. Тільки з курорту й знову на курорт. Хай дома сидить. Стара вже. А гроші може й нам подарувати». – з телефону почувся регіт її подруг. Я не стала слухати далі її образ. Мені вистачило й цього. А при зустрічі так любо мені посміхається. Знав би мій син, що думає його жінка про мене.
Я не стала нікому нічого говорити. Не хочу бути винною в їхніх сварках. Кота й квіти я доручила сусідці, а сама вирішила, що й надалі буду «кататися по курортах». З молоду не пожила, то хоч старість матиму людську. А невістку й бачити не хочу.
