Мене звати Наталя і мені 44 роки. Всі роблять помилки, а особливо в молодості. Я не виключення. Я вже була заміжня двічі, зараз у третьому шлюбі. З другим чоловіком ми дали життя прекрасному хлопчику, зараз йому 16 років. Він у мене дуже розумний, майбутній медаліст, планує бути лікарем. Та бачимось ми з ним вкрай рідко. Живе він з тіткою – старшою сестрою чоловіка, за 100 км від мене. А я живу з донькою та з її батьком – моїм третім чоловіком.
Коли я розказую історію свого життя, то в очах людей я бачу здебільшого одне – засудження! Якби ж вони лише знали, наскільки засуджую себе я! З теперішніми мізками та в минуле… Я б зробила все навпаки і мій син зараз був би зі мною.
Батько Павлика був архітектором. Спочатку у нас було все чудово, я відчувала, що знайшла того єдиного, найкращого. Та з часом я почала помічати, що щось змінюється. І не в хорошу сторону. Чоловік ні з того ні з сього міг почати плакати, а в наступну мить його руки обвивають мою шию і я не чую землі під ногами. Я страшенно переживала за чоловіка і хитрістю мені вдалось з ним піти до лікаря. Після досліджень виявилось, що у чоловіка психічне захворювання. Я була розбита. Він не хотів лікуватись, а я не могла терпіти такого ставлення. Я вирішила розлучитися, та він не хотів мене відпускати… Останні півроку життя з ним я жила в страху, за себе і за дитину. Та все налагодилось і він дав мені розлучення.
Пройшло ще півроку і я зустріла свого теперішнього чоловіка. Він був молодшим за мене, та це мене зовсім не бентежило. Ми з’їхались і стали жити разом. Поряд з ним я відчувала себе молодою та бажаною жінкою. А саме цього мені так не вистачало! Ми побралися, у нас було неймовірне весілля. Та через рік, коли нашій спільній дитині виповнився місяць, він поставив мене перед вибором. Найстрашнішим вибором в моєму житті. Або він йде від мене, або мій син з’їжджає від нас. Я не хотіла, щоб моя донька росла без батька… Я не знаю чим я тоді керувалась. Пам’ятаю, що на роздуми я мала лише 3 дні. Мій син почав жити з тіткою, так як його батько помер за кілька місяців до цього рішення.
Зараз моїй молодшій доні три роки. Вона спілкується з старшим братом. Щоправда, чоловік не в захваті від цього.
Я ж з сином спілкуюсь майже кожних вихідних. Приходжу на батьківські збори, гуляємо, ходимо по магазинах. Та я бачу, що він не готовий зі мною говорити на усі теми. І це боляче для мене, що він довіряє більше тітці, аніж мені.
Та я не жаліюсь. Я сама в цьому винна. Це я зробила той вибір. Просто я все життя боялась бути сама! Боялась настільки, що залишило сина самого. Настільки, що вибрала чоловіка, а не дитину.
Мій чоловік змусив мене звільнитись, бо усю зарплату я віддавала синові. А ще, зовсім нещодавно я перенесла серйозну операцію. Думаю, що якби у мене було можливість працювати, самостійно заробляти на життя, всього б цього не сталося і моя дитина була б зі мною!
Тому хочу звернутись до усіх жінок світу: пам’ятайте, що ваша дитина – це найдорожчий скарб, який є у вашому житті! Боріться за нього, любіть та поважайте!
