Безлад у шафі, купи непрасованого одягу, кислий борщ у холодильнику це наш дім. Я намагався обережно заговорити з дружиною про ці речі, але у відповідь почув лише звинувачення на свою адресу.
Я закохався у Катерину з першого погляду. Вона відразу підкорила моє серце її чарівність, краса, розум та охайність здавалися мені справжнім скарбом. Я був переконаний, що мені неймовірно пощастило зустріти таку дівчину, тому невдовзі запропонував їй одружитися.
Ми вирішили жити разом, і Катерина з самого початку зізналася господарка з неї так собі. Їй більше до душі розвивати карєру, а домашні справи розподіляти порівну. Я не бачив у цьому нічого поганого й одразу підтримав таку ідею, вважаючи це справедливим компромісом. Але що чекає нас попереду, навіть не здогадувався.
Ми домовилися, хто за що відповідає вдома, і Катерина запевнила: поєднувати справи їй буде неважко. Я їй повірив і не наполягав на своєму.
Минуло пів року, і я помітив, що справи йдуть геть не так, як ми задумували. Карєра Катерини не складалась вона працювала на пів ставки у маловідомій фірмі, заробляючи нестабільно й не надто багато. Усі гроші Катерина витрачала винятково на свої забаганки. Я ж працював від ранку до вечора. Та чомусь саме вона найкраще пам’ятала про рівний розподіл хатніх справ, часто забуваючи про свої обовязки.
Спочатку Катерина старалася дотримуватися домовленостей, але з часом її запал згас. Вдома зявлявся все більший безлад: то речі не попрасовані, то брудний посуд, а часом і запах зіпсованого борщу з холодильника. І замість того, щоб разом вирішити ці питання, я щоразу чув докори нібито я допомагаю замало. Це ранило мене. Все важче було поєднувати роботу, дім і постійні суперечки. Адже на початку ми чітко домовились про справедливий поділ обовязків.
Я сподівався, що після народження донечки ситуація покращиться. Здавалося, що Катерина, перебуваючи у декреті, матиме можливість потурбуватись і про дитину, і про господарство. Проте стало тільки гірше. Часом мені здається, що без дружини було б простіше. До побутових труднощів додалися рутинні сварки, які забирають останні сили.
Я намагаюся зрозуміти Катерину, ставлю себе на її місце, але відчуваю, ніби мої потреби нікому не важливі. Я працюю, люблю свою сімю, допомагаю вдома, але щиро хотів би інколи просто відпочити.
Замислююсь, чим Катерина займається вдома, поки в декреті. Що заважає приготувати вечерю чи прибрати в кімнаті, коли наша мала Олеся спить вдень? Якби я був удома замість неї впевнений, встигав би більше. Я вже не знаю, як ми впораємось, якщо зявиться ще одна дитина. Я завжди був за рівноправя та взаємну підтримку, та, вочевидь, це поняття для Катерини залишилось далеким.
Я не бажаю розпаду родини для мене найдорожчі донечка й спільне життя. Та, якщо чесно, терпець мій добігає кінця. Я вже не знаю, як жити далі у постійному стресі та непорозумінні.
Життя під однією стріхою вчить головному справжня сімя народжується там, де кожен готовий знайти крок до порозуміння. Коли байдужість долає любов, а сварки замінюють розмову варто памятати: від почуття справедливості важливіше вміння щиро говорити й чути одне одного.
