ХІБА ОРХІДЕЯ ВИННА?
Олю, забери цю орхідею, а то я її на смітник винесу, Галина неохоче зняла з підвіконня прозорий горщик з тендітною квіткою й простягнула мені.
Ой, дякую, Галю! Але чим же ця орхідея тобі не догодила? не розуміла я, кидаючи погляд на підвіконня, де ще тіснилося три пишні орхідеї, доглянуті й квітучі.
Її подарували моєму синові на весілля Ти ж знаєш, чим усе скінчилося Галина тяжко зітхнула.
Знаю, твій Ігор розлучився, навіть року не прожили разом. І не питаю про причину здогадуюся, вона була вагомою, бо ж твій Ігор душею тієї Оленки жив, не хотіла я чіпати ще невигойну рану подруги.
Розповім тобі якось, Олю, поки що важко про це й згадувати, Галина задумалася, а з очей скотилася сльоза.
Я принесла додому вигнану й непотрібну орхідею. Чоловік співчутливо глянув на нещасну рослину:
Для чого тобі той хирляк? У ньому ж зовсім немає життя навіть я таке бачу. Не гаяй даремно часу.
Спробую оживити цю квітку, дам їй любові й турботи. Побачиш, ти ще здивуєшся, яка вона стане! мені так хотілося вдихнути життя в цей похилий і ледь живий цвіт.
Чоловік жартома підморгнув:
Ну, хто ж від любові відмовиться?
Минуло лише тиждень, як зателефонувала Галина:
Олю, можна до тебе в гості? Не можу вже тягти той тягар хочу розповісти все, як Ігор із Оленкою розлучилися.
Галинко, звісно, приїжджай книжки нехай почекають. Нашу дружбу перевіряли не раз
Через годину Галина вже сиділа на кухні, зігріваючись ароматною кавою, терпким сухим вином та чорним шоколадом. Довга розмова повільно повертала її в минуле.
Я б і в думці не тримала, що моя, вже колишня, невістка на таке здатна. Ігор з Оленкою були разом сім років уважно до неї придивлявся. Заради Олени колись залишив Маринку, а мені та дівчина така рідна була, мов донечка! Домашня, лагідна А тут зявилася Олена, ніби з обкладинки. Ігор наче з розуму зійшов бігав за нею, тішився, як квітка на сонці. Любов аж палала. Маринку в ту ж мить відсунув.
Згодна, в Олени зовнішність хоч до конкурсу. Ігорові було до вподоби, як знайомі задивлялися, а на вулиці перехожі оберталися. Дивно, що за сім років вони так і не мали дітей. Гадала, Ігор хоче, аби по закону, після весілля Ігор не з тих, що розповідають усе ми з чоловіком у його справи не втручалися.
Якось поставив нас перед фактом:
Тату, мамо, я женюся на Оленці. Вже подали заяву в РАЦС. Справлю таке весілля, що сколихне все село! І на гривнях не зекономлю.
Нам з чоловіком радісно стало вже тридцять Ігору, час і свою сімю мати.
Уявляєш, Олю, довелося перенести дату весілля двічі то син захворіє, то я затрималася у відрядженні. Думалося, щось не до ладу, та Ігор світився від щастя не хотілося псувати настрій. Ще й повінчатися хотів саме в отця Сильвестра, а той як на зло поїхав у своє село надовго. Ніби усе йшло наперекіс
Нарешті весілля відгуляли з розмахом поглянь ось на світлину: орхідея розкішна, цвіте листя, як у солдата. А нині що? Самі клапті
У весільну подорож зібралися до Парижа, та Олену не випустили: борг величезний перед державою, штраф не сплатила. Просто в аеропорту розвернули молодят додому. Ігор на всі ці негаразди не звертав уваги мріяв про затишне сімейне щастя.
Але тут Ігор серйозно захворів, ліг у лікарню стан тяжкий, лікарі розводили руками. Олена побула з тиждень поруч, а тоді заявила:
Вибач, але я не для життя з людиною-інвалідом, подаю на розлучення.
Уявляєш, Олю, що відчув мій Ігор, лежачи без руху? Та спокійно відповів:
Я розумію, Олено, не тримаю.
Розлучилися. Але синові пощастило: знайшли відомого лікаря Петра Богдановича. За пів року Ігор піднявся! А в того лікаря донечка Марічка двадцятилітня, скромна й добра. Ігор спершу лише відмахнувся:
Якась малеча та ще й негарна
Синку, не з лиця воду пити. В тебе вже була модельна дружина Краще хліб із задоволенням вдвох їсти, ніж мед у гіркоті.
Ігор усе ще тужив за Оленою, тінь її зради мучила душу. А Марічка закохалася безтямно; телефонувала, писала, в усьому підтримувала. Ми вирішили звести їх докупи на природі. Ігор був сумний, мов похмура хмара. Ні жарти, ні шашлики, ні вигуки нічого не тішило. А Марічка чекала хоч краєм ока на нього погляду.
Кажу чоловікові:
Марно те сватання Ігор ще кохає Олену, наче скалка в серці.
Місяці зо три-чотири минуло стукіт у двері. На порозі Ігор із тією самою орхідеєю:
Ось, мамо, останки нашого минулого щастя. Як вважаєш так і вчини. Мені ця екзотика не потрібна.
Я неохоче прийняла, й не злюбила її наче ця квітка винна в усіх наших бідах. Відсунула подалі, не поливала.
А нещодавно зустріла сусідку:
Галино, бачила твого Ігоря з такою дівчинкою маленькою. Колишня твоя невістка вища й краща була.
Я не повірила Невже з Марічкою? Аж тут Ігор із Марічкою приходять:
Познайомтесь, ми з Марічкою стали чоловіком і дружиною, Ігор ніжно тримає крихку дівчину за руку.
Тільки й питаю:
Як так? А весілля? А гості?
Та яке там! Тихо розписались у РАЦСі, отець Сильвестр нас повінчав. Тепер ми родина.
Я відвела сина:
Сину, а чи покохав ти Марічку? Не кривдиш? Може, це лише помста Олені?
Ні, мамо. Уже переболів. А з Марічкою я став спокійним. Вона мій світ.
Отакі справи, Олю
Через кілька років турбот не бачились ми з Галиною. На підвіконні орхідея розквітла, аж сяяла. Квіти таки відгукуються на турботу.
Зустрілись у пологовому будинку:
Привіт, подруго. Що тут робиш?
Марічка народила двійню! Сьогодні виписують, радісно всміхається Галина.
Недалеко Ігор із батьком, у руках букет червоних троянд. На порозі зявилася згоріла, але щаслива Марічка, а за нею медсестра несла два згортки. А слідом йшла донька із новонародженою внучкою в обіймах.
Олена тепер просить Ігоря пробачити її слабкість, повернути все назад
…Глиняну миску полагодити можна, та воду вона вже не втримає.
Бо інколи, щоб знайти щастя, треба відпустити минуле і полити нове життя лагідною турботою та любовю.
