Хлопчик прокинувся від стогону мами

Хлопчик прокинувся від стогону мами.
Обачно підвівся, підійшов до ліжка:
Мамо, тобі боляче?
Михайлику, принеси, будь ласка, води!
Зараз!
кинувся на кухню.
Через пару хвилин повернувся з повною склянкою:
Ось, мамо, пий!
У той момент пролунав стукіт у двері.
Сину, відкрий, мабуть, бабуся Олена прийшла.
В квартиру зайшла сусідка, тримаючи в руці велику чашку.
Як ти, Марія?
торкнулася голівки.
У тебе жар.
Я гарячого молока з маслом принесла.
Я вже ліки випила.
Тобі потрібно в лікарню, лікування хороше.
Треба нормально харчуватися, а твій холодильник порожній.
Тітко Олено, я всі гроші вже витратила на ліки, з очей хворої знову потекли сльози.
Нічого не допомагає.
Лягай в лікарню.
А на кого я залишу Михайлика?
А на кого ти його залишиш, як помреш?
Тобі ще тридцяти немає, ні чоловіка, ні грошей гладенько провела рукою по голові.
Добре, не плач!
Тітко Олено, що робити?
Все, я викликаю лікаря, витягла телефон.
Додзвонилася, все уточнила.
Сказали: сьогодні мають приїхати.
Я пішла.
Як приїдуть, приведи за мною Михайлика.
Сусідка вийшла в коридор, хлопчик рушив за нею:
Бабусю Олено, мама не помре?
Не знаю, треба у Бога просити допомоги, а твоя мама не вірить.
І дідусь-Бог допоможе?
у погляді хлопчика світилося надією.
Треба до церкви сходити, свічку поставити та попросити.
Тоді він, може, допоможе.
Все, я піду.
***
Повернувся до мами замислено.
Михайлику, ти, мабуть, хочеш їсти, а в нас нічого немає.
Принеси два стакани.
Він приніс мати налила молоко:
Пий!
Випив, але голод відчув ще більше.
Марія одразу це зрозуміла.
З труднощами підвелась, взяла з полиці гаманець:
Ось пятдесят гривень.
Сходи, купи два пиріжки та зїж по дорозі, а я щось приготую.
Йди!
Провела до дверей і, тримаючись за стіну, рушила до кухні.
У холодильнику дешеві рибні консерви, трохи маргарину, на підвіконні пара картоплин і цибулина.
Треба зварити суп…
Запаморочення, вона безсило впала на табуретку:
«Що зі мною?
Сил зовсім нема.
Половина відпустки вже позаду.
Гроші скінчилися.
Як я збиратиму Михайлика до школи, якщо на роботу не вийду?
Він же за місяць у перший клас піде.
Ні родичів, ні підтримки.
І ця хвороба.
Якби одразу до поліклініки пішла…
А зараз, якщо покладуть, як Михайлик один залишиться?»
З труднощами підвелась, почала чистити картоплю.
***
Голодував сильно.
Але думки хлопчикового були зовсім про інше:
«Мама вчора цілий день не вставала з ліжка.
А якщо, й справді, помре?
Тітка Олена казала, треба просити у дідуся-Бога».
Хлопчик повернув у бік церкви.
***
«Вже понад півроку, як повернувся з війни, дивом залишився живий.
Хоча вже ходити вмію, правда, з палицею.
На численні рани на тілі не звертаю.
А шрами на обличчі?
Та вже все одно заміж ніхто не візьме», з такими думками Сергій ішов до церкви.
Треба поставити свічки за хлопців.
Сьогодні рік, як вони загинули, а я…
дивом вижив».
Двадцять років тому пішов до війська.
Нарешті повернувся.
Тепер цивільний але так тяжко відчувати себе непотрібним.
Пенсія пристойна на безбідне життя вистачає, контрактні гроші ще на декілька років вистачить.
Та навіщо це все одному?
На подвірї церкви стояли жебраки.
Сергій витягнув кілька купюр по сто гривень, роздав їм і попросив:
Помоліться за моїх загиблих друзів Тараса і Богдана!
Зайшов до церкви, купив свічки, запалив і став читати молитву:
Помяни, Господи, Боже наш…
Перехрестившись, читав слова, а перед очима ніби живі, стояли його друзі.
Коли закінчив, просто стояв і згадував непросте життя.
Поряд юний, худенький хлопчик з дешевою свічкою в руці.
Оглядався розгублено, не знаючи, що далі робити.
До нього підійшла бабуся:
Дай, я тобі допоможу!
Запалила його свічку, поставила.
Ось так перехрестись!
показала, і розкажи Господу, навіщо прийшов.
Михайлик довго дивився на ікону, потім шепнув:
Допоможи, дідусю-Боже!
Мама хворіє, крім неї в мене нікого немає.
Зроби так, щоб вона видужала.
У мами немає грошей на ліки, а я ось скоро в школу йду навіть портфелю немає…
Сергій завмер, слухаючи хлопчика.
Його власні проблеми, які ще десять хвилин здавалися величезними, раптом стали дрібязковими.
Хотілося крикнути світу:
«Люди, невже ніхто не міг допомогти дитині, купити мамі ліки, а йому портфель!»
А хлопчик дивився на ікону, чекаючи дива.
Хлопче, ходімо зі мною!
рішуче сказав Сергій.
Куди?
з острахом поглянув на дядька з палицею.
Дізнаємось, які твоїй мамі потрібні ліки підемо в аптеку.
Ви справді кажете?
Дідусь-Бог передав твоє прохання.
Справді?
радісно подивився на ікону.
Ходімо!
усміхнувся чоловік.
Як тебе звати?
Михайло.
А мене дядько Сергій.
***
З квартири долинали голоси мами і тітки:
Тітко Олено, вона так багато виписала, а ліки дорогі де стільки грошей взяти?
У мене лише пятсот гривень.
Михайлик рішуче відкрив двері.
Голоси вщухли.
З кімнати виглянула сусідка й, злякано глянувши на незнайомого чоловіка:
Маріє, ось, дивись!
Та виглянула й також застигла від страху.
Мамо, які ліки тобі треба?
Ми з дядьком Сергієм сходимо й купимо.
А ви хто?
здивовано спитала Марія.
Все буде добре, усміхнувся Сергій.
Давайте рецепти!
Але в мене тільки пятсот гривень…
Ми з Михайлом знайдемо гроші, поклав руку на плече хлопчика.
Мамо, давай рецепти!
І Марія дала їх.
Чомусь вона відчула: у того чоловіка з суворим лицем добре серце.
Маріє, що ти робиш?
отямилася тітка Олена, коли чоловік з хлопчиком вийшли.
Ти його зовсім не знаєш.
Тітко Олено, мені здається він хороший.
Добре, я йду!
***
Марія сиділа, чекала сина, який пішов із тим чоловіком.
Про хворобу навіть забула.
Через годину двері відчинились, перший забіг син, обличчя сяяло:
Мамо, ми ліки купили і смачненького до чаю!
У дверях стояв чоловік і усміхався, як хлопчик, щиро, аж обличчя здавалося не таким вже й страшним.
Дякую вам!
схилила голову жінка.
Проходьте, заходьте!
Чоловік спробував роззутися, це вдалося йому з труднощами було помітно, як хвилювався.
Пройшов у кухню.
Сідайте!
сказала господиня.
Чоловік сів, озирнувся, не знаючи, куди покласти палицю.
Давайте, я поставлю!
поставила так, щоб дотягнувся.
Вибачте, але особливо почастувати вас нічим!
Мамо, ми все купили, хутко почав викладати на стіл продукти син.
Ой, ну навіщо ви!
зітхала Марія, помітивши, що більшість продуктів це солодощі.
Знайшла пакунок з дорогою заваркою.
Зараз поставлю чай!
Кинулася заварювати.
Їй навіть здалося хвороба відступила, або просто не хотіла виглядати такою хворою перед чоловіком.
І, ніби вгадавши думки, він спитав:
Маріє, вам не важко, ви ж така бліда?
Нічого…
Зараз випю ліки.
Дякую вам!
***
Пили ароматний чай зі смаколиками, дивилися на жваву розповідь хлопчика.
Іноді погляди перехрещувалися відчувалася теплота від спільного часу.
Але хороше закінчується.
Дякую вам!
Сергій підвівся з-за столу, взяв палицю.
Я піду.
Вам треба лікуватися.
Вам велике спасибі!
схилилася Марія.
Не знаю, як вас віддячити.
Пішов у коридор, мати з сином слідом.
Дядьку Сергію, ви ще прийдете?
Звісно!
Ось мама видужає разом підемо купувати портфель.
***
Чоловік пішов.
Марія прибрала, помила посуд.
Синку, дивись телевізор, а я трохи полежу.
Лягла й занурилася у глибокий сон.
***
Минуло два тижні хвороба відступила, видно, дорогі ліки допомогли.
Кілька останніх днів Марія працювала її викликали з відпустки на аврал, за ці дні доплатять.
А вже серпень настало, треба готувати сина до школи.
Цієї суботи підвелися як завжди, поснідали.
Михайле, збирайся йдемо в магазин.
Тобі гроші дали?
Ще ні, але до наступної суботи мають дати.
Я зайняла тисячу гривень, на зворотній дорозі купимо щось із продуктів.
Збиралися, й тут дзвінок у домофон.
Хто?
запитала Марія.
Маріє, це Сергій
Хотів щось сказати, але вона вже натиснула кнопку.
Мамо, хто там?
з кімнати вискочив син.
Дядько Сергій!
радість не приховувала жінка.
Ура!
Він зайшов, спираючись на палицю, але як змінився.
Дорогі брюки й сорочка гармоніювали з модною стрижкою.
Дядько Сергію, я вас чекав, кинувся хлопчик.
Я ж тобі обіцяв, підняв очі.
Вітаю, Маріє!
Вітаю, Сергію!
Непомітний перехід на «ти» потішив обох.
Ви вже зібралися?
Ходімо!
Куди?
Марія ще розгублена.
Михайло ж скоро до школи.
Сергію, але у мене
Я обіцяв Михайлові обіцянки слід тримати.
***
Марія завжди обирала найдешевше, у будь-якому магазині.
Бо не мала зайвих грошей, ні родичів, ні чоловіка.
Якщо не рахувати хлопця із коледжу, що зник.
Тепер поруч чоловік, який з радістю дивиться на її сина.
Купує усе до школи, не дивлячись на ціну, лише питає думку матері.
Повернулись додому на таксі, з сумками.
Господиня кинулася на кухню.
Маріє, зупинив Сергій.
Пішли разом погуляємо, десь пообідаємо.
Мамо, ходімо!
кинувся син.
***
Того вечора Марія довго не могла заснути.
Перед очима його люблячі очі.
Холодний розум і гаряче серце ніби сперечалися:
«Він негарний і кульгавий», розум.
«Нормальний, добрий, з такою любовю дивиться», серце.
«Він на пятнадцять років старший».
«Ну і що?
Зате він з сином…
як батько».
«Ти ще можеш знайти ровесника, красивого».
«Не треба мені красивого у мене був такий.
Нужен добрий і надійний».
«Колись ти мріяла про іншого».
«А зараз про такого».
«У тебе так швидко змінюються переваги?»
«Я просто зустріла свого…
Я люблю його!»
***
Їхнє вінчання відбулося у тій церкві, де Сергій із Михайлом познайомились три місяці тому.
Сергій із Марією стояли перед вівтарем, палиці вже не було, а Михайлик не зводив погляду з образу того святого, до кого молився.
Від щирого серця прошепотів:
Дякую тобі, дідусю-Боже!
От тепер я знаю: ніколи не треба втрачати віру в добрих людей, у чудо і у Бога.
У найскладніших обставинах справжня підтримка може прийти зовсім несподівано.