Хлопчик років десяти сидів навпроти бабусі. Він умовляв її не віддавати його в дитячий будинок. Марія Йосипівна зі співчуттям дивилася на Діму.
– Ти зрозумій, Дімочка, тебе у мене не залишать. Мені багато років і я тобі не рідна. Тому навіть слухати не будуть.
Хлопчик опустив голову сльози текли з очей. Він би все допомагав бабусі, купував продукти, виносив сміття, лише б залишили його біля неї.
Три дні тому сталася аварія, в якій загинули його мама і тато. Родичів не знайшли, щоб хтось взяв Діму до себе. Є мамина сестра, тітка Лариса, але вони з мамою не спілкувалися дуже давно. Ні адреси, ні номера телефону в них немає. А так більше нікому забрати хлопця. Рідних дідусів і бабусь давно немає в живих. Ось і вмовляє Діма Марію Йосипівну, їхню сусідку, щоб не віддавала його в дитячий будинок. Бабуся і сама не проти, але як сказав представник, багато років Марії Йосипівні.
Вже наступного дня по Діму приїхали. В дитячому будинку новенькому не солодко. Діти взагалі натурою злі створіння, тому хлопець немало витерпів, поки звик там, і діти до нього звикли. Ображали, насміхалися, підставляли, щоб вихователі лаяли його, а самі тихенько спостерігали, як викрутиться новенький. Через два місяці Діма вже знав всі порядки в дитячому будинку. З ким можна дружити, а від кого чекати неприємностей.
Одного разу два старших хлопці чекали його в темному кутку, щоб побити. Адже коли йшли в столову, Діма не пропустив їх уперед. От вони вирішили в такий спосіб виховувати новенького. Але сталося так, що один із хлопців не втримався і ледве не впав у яму, яка була поруч. Діма притримав його, але сам не втримався і впав туди. Темрява накрила його, більше нічого не пам’ятає.
Прийшов до тями в кімнаті у своєму ліжку. Ті два хлопці стояли поруч. Це вони витягли його і принесли до кімнати. Один із них, Альоша, дякував. Що втримав його, та наразі постраждав Діма сам. Від тих пір між ними перемир’я. Можна сказати, що старші взяли опіку над Дімою. Так що віднині його ніхто не чіпає. Коли розмовляли між собою, Діма розповів свою трагедію, що тата і мами більше немає. Говорив, що є тітка, але де вона живе, навіть мама не знала.
– А прізвище її знаєш? – Запитав Альоша.
Діма кивнув головою і назвав прізвище. Про ту розмову потім не згадували. Але через пів року хлопчика чекав сюрприз. Виявляється Альоша дружить із хлопцем, в якого тато має посаду. Альоша розповів тому про Діму і просив, щоб його тато розшукав Дімину тітку. Після того минуло два місяці. І сьогодні хлопця чекає тітка Лариса. Вона приїхала за хлопчиком. Була на заробітках за кордоном, тому і не знайшли її. Наразі приїхала, і дізналася сумну новину про сестру і її чоловіка.
Але племінника тут не залишить. Діма побіг збирати речі. Нарешті знайшлася тітка Лариса. І хлопчик надалі житиме з нею.
