Ми з Вадимом саме вийшли з нічної зміни, вирішили обговорити деякі робочі моменти, тож стояли пили каву біля ятки. Раптом до нас підійшла якась жіночка.
– Хлопці, ви одружені? – запитала вона у нас.
-Ні, а що? – такого питання ми не очікували.
– А грошей хочете заробити?
– А хто ж не хоче, а що робити потрібно? – здивовано запитали.
– Та практично нічого, просто комусь з вас одружитися з моєю донькою. Це не надовго, для картинки, так би мовити. А тоді розрахунок на руки та розлучення. За одно на весіллі погуляєте.
Такої пропозиції ми не очікували. Та видно було, що вона не жартує.
– Так от Вадим старший він і одружиться, а я буду за свідка. – відповів я.
-Добре, поїхали, а то гості чекають. По дорозі я все вам розповім. – ми навіть не сподівалися, що це так швидко.
Діватися не було куди, адже погодилися. Такі пригоди нам навіть не снилися. Виявилося, що її доньку покинув наречений, прямо з ранку зателефонував і сказав, що не приїде, бо передумав. І от мама нареченої не придумала нічого кращого ніж купити нареченого. Перш за все нас завезли в магазин, купили нам пристойні костюми, взуття, а ще букети квітів.
Приїхали на якесь подвір’я, воно було гарно прибране, гомоніли люди “О наречений.” “А як же викуп?”
– Який викуп у них машина зламалася, головне встигнути на розпис. Іди синку до хати та виводь уже Віку, бо ж запізнюєтеся.
У хаті ми побачили гарненьку наречену, з заплаканими очима, та не веселу дружку.
– Ви хто? – здивовано запитала.
– Доню, це твій наречений Вадим, а то його дружба Іван. Сьогодні одружуйтесь, не пропадати ж добру, що наготували. А тоді й розлучення оформите.
– Мамо, ти що?
-Ну як хочеш, сама йди до гостей і розповідай їм, що весілля не буде. – відказала мати.
-Добре…Я Віка.
-А я Вадим. – відповів друг
Далі все як у кіно, гості, застілля, крики гірко. Я навіть на деколи забував, що весілля то постанова. А вкінці Вадим підійшов до мене з приголомшливою новиною
– Мабуть, не буду я розлучатися, сподобалася мені Віка. Та й мама постійно говорить, що ніколи не дочекається мого весілля. Хіба ж чекати кращої нагоди є толк?
Я був здивований. Але ж дійсно Вадимові вже тридцять, а він досі не одружений.
Та найцікавіше почалося ввечері після весілля. Ми повернулися до Вадимової тещі додому й Віка запитала Вадима коли на розлучення подавати.
– Та дай Боже ніколи.
– Як ніколи? – здивувалася наречена
– А так! Ти мені подобаєшся, закохався з першого погляду. А контракту я з твоєю мамою не підписував, тож буду чекати поки ти мене покохаєш.
– Ти що знущаєшся.
– Ні, про що ти говориш. Завтра поїдемо до моїх батьків знайомитися. А на тій неділі й для моїх родичів весілля відгуляємо.
З того часу минуло вже довгих п’ятнадцять років. Я став хрещеним для трьох дітей Вадима і Віки. Мені здається, що я не зустрічався з щасливішою парою ніж вони.
От так буває, що зустрічаються роками та розходяться за мить, а ці зустрілися за мить, а покохали один одного на вічно. Досі мій друг жартує, що то були найвдаліші заробітки в його житті, а теща кращим роботодавцем.
