Місяць тому разом зі своєю подругою ми їхали до лікарні. Вона на сьомому місяці вагітності. Маршрутка була майже порожня. На одній з зупинок до салону увійшов молодий хлопець та одразу мені посміхнувся. Інстинктивно я також відповіла йому привітною посмішкою й одразу розсердилася на себе через це. Розрахувавшись з водієм він сів поряд з нами та почав балакати. Питав куди ми так разом їдемо, намагався жартувати та бути цікавим. Загалом його старання подіяли на мене й ми почали говорити. Виявилося, що в нас багато спільних тем.
Раптом він дістав з кишені солодку жувальну гумку й запропонував мені. Я з радістю погодилася, адже просто обожнювала солодке. Моя подруга, яка поки ми розмовляли розглядала вікно та місто раптом також сказала, що хоче гумку. Аж тут хлопець трошки задумався й з серйозним обличчям сказав:
– Дівчино, а чи не запізно тобі думати про гумку? – й очима показав на її вагітність.
Коли я це почула, то просто не могла стримати сміху. Реготав й хлопець. А подруга почала плакати. Я звісно ж її заспокоїла, а хлопець перепросив та пригостив її.
Коли я виходила з маршрутки, то обмінялася з хлопцем телефонами. Тепер ми вже кілька тижнів зустрічаємося, а моя подруга й досі трошки на нього злиться за недоречний, але, як на мене, то дуже вдалий жарт.
