Оксану я знала дуже давно. Ми подружилися ще коли були студентками. Навчалися в одній групі. Багато часу проводили разом. На четвертому курсі навіть жили на одній квартирі. Потім обидві знайшли роботу, зустріли чоловіків, вийшли заміж. Почалося! Дім, робота, діти. Часу на зустрічі зовсім не залишалося, але ми продовжували дружити та ходити одна до іншої в гості сім’ями.
На жаль, перше заміжжя подруги закінчилося невдало. Вона розлучилася. Її чоловік Олександр майже з початку їхнього одруження мав коханку. Про те, що їх троє Оксана дізналася уже після народження свого первістка. Хоч чоловік і клявся, що покине коханку заради сім’ї, жінка не захотіла продовжувати стосунки зі зрадником. Подала на розлучення.
Сина виховувала самостійно, хоча колишньому спілкуватися із дитиною не заборонила. Оксана розлучення пережила важко. Сильно схудла, змарніла. На неї боляче було дивитися. Я переживала за подругу та підтримувала її усіма силами. Дякувати богу все змінилося після того, як вона зустріла Івана.
Чоловік був старшим від неї й мав власний бізнес. Ні дружини, ні дітей у нього не було. Так сталося, що молодість він витратив на кар’єру й от тільки зараз задумався про родину. Оксана йому припала до душі й той факт, що жінка самостійно виховує сина, чоловіка не лякав. Подруга знову розквітла. Видно було, що вона закохалася. Правда була одна проблема. Син Антон категорично відмовлявся потоваришувати з Іваном.
Хлопець почав влаштовувати скандали та навмисне ображав вітчима. Став порівнювати його зі своїм рідним татом. Говорив, що мама досі його кохає, а через Івана вони не можуть знову зблизитися. Щоб не робила Оксана аби заспокоїти сина – все марно. Добре хоч Іван був терплячим, але нічого не робив для того, щоб знайти спільну мову з Антоном. Оксана сильно хвилювалася з цього приводу. З однієї сторони вона думала за свою дитину, а з іншої розуміла – Іван прекрасна партія для неї.
Я порадила їй не звертати увагу на витівки малого й подумати про своє майбутнє. Адже через кілька років Антон піде з її дому і якщо зараз вона розійдеться з Іваном, то на старість років залишиться сама. Подруга прислухалася до моєї поради й таки одружилася із залицяльником, нехтуючи доріканнями сина.
Оксана та Іван ось уже 35 років, як щасливе подружжя. Антон з вітчимом так і не подружився. Одразу після школи покинув дім й більше не повертався. Хлопець одружився й сам став батьком. До матері вони приїжджають сім’єю у ті дні, коли Івана немає вдома. Оксана досі розривається між двома чоловіками, яких любить найбільше на світі. Якби не ця проблема її цілком можна було б назвати щасливою жінкою.
