Працьовита невістка та чемна невістка – мрія кожної свекрухи. І ця мрія здійснилась в Олени. Син знайшов собі дружину та привів жити в батьківський дім.
Від самого переїзду до дому Олени, Ада, невістка жінки, поралась від світанку до пізньої ночі. Все в домі зробить. Бувало так, що всі справи, які Олена собі запланувала за день зробити, Ада виконає ще до обіду, а потім ще й окрім того наробиться.
Ада – сирота. Батьків давно не має, ще як дівчинці виповнилося п’ятнадцять. З тих пір вона багато та важко працювала, щоб прогодувати себе та не потрапити в притулок, бо ж вже вчилась в коледжі. Але від втрати батьків дівчина зберегла своє добре та щире серце. Не стала черствою, наче шматок старого хліба, про який всі забули, хоча мала всі шанси на це.
Олена не могла нарадітись такій невістці, тому завжди її хвалила, як перед подругами, так і особисто Аду. Але от її сину, Артему, все було не так. Він весь час ганяв по дому Аду, як тільки міг та критикував, обзивав, лаяв. Наче свекруха з анекдотів. Хоча в реальності все далеко не так смішно, як звучить.
Не могла зрозуміти Олена, чому ж її син так жорстоко ставиться до Ади. Вона ж чудова людина та господиня, все гарно робить, в спілкуванні приємна та цікава. Але Артему все було не так. Подай, забери, принеси, віднеси, навари, помий, прополи, води натаскай з криниці, город скопай. А сам при цьому нічого не робив. Приходив з роботи і весь час перед телевізором проводив, або за комп’ютером. Навіть стільця не хотів поремонтувати, елементарно.
– Та шо я буду напружуватись, га? Он, Ада все зробить, тож кажи їй ремонтувати, а не до мене чіпляйся. – Відповідав Артем.
– Але ж вона й так вдома та по господарці порається, ще й ти навантажуєш всяким. Вона все таки жінка, як-ні-як. Дай ти вже їй трохи спокою! – просила Олена.
– Хоче тут жити – буде пахати. Не буде робити, то вижену. Кому вона буде потрібна, сирота без нічого?
Олена була дуже здивована тим, ким виріс її син. Жорстокий, корисливий, злий. Жінка переконувала Аду, щоб та не хвилювалась і знала, що Олена ніколи і нікому не дасть її образити.
Так вони прожили п’ять років. Вже й діти з’ явились: Спершу Олечка, а потім Степанчик. Тепер, навіть з допомогою Олени, Ада весь день, а ще й до того ночами, доглядала дітей та працювала.
Артем ж, «втомившись від важкого сімейного життя з дітьми», за якими він ні разу не глядів, пішов до магазину і на три роки зник. Ада була дуже шокована та думала, що вже більше не зможе жити в будинку пані Олени, а кудись йти не має. Але Олена сказала, що все буде добре, щоб Ада і не думала, що її хтось звідси вижене.
Ада ледве звикла до того, що чоловіка в будинку немає. Хоча його ніколи й не було, лише диван продавлював вечорами та й по всьому.
З часом всі звикли жити без Артема. Олена переписала частину хати на Аду, а іншу частину передасть онукам, коли прийде час. Заповіт вже складений. А от Артему жінка нічого не залишила, адже побачила його справжню натуру, якій не хотіла передавати свій будинок, який вона так важко будувала разом з покійним чоловіком. Подруга називала Аду обідранкою та радила, щоб Олена вигнала невістку з хати, бо ж вони тепер не живуть разом і розлучились. Олена тоді сильно образилась на подругу, бо ж Ада стала для неї наче рідна донька.
Через три роки повернувся Артем. Та не просто повернувся, а став вимагати свою частину будинку та виселення Ади з дітьми, бо ж приїхав не сам, а з новою дружиною, яка носила під серцем їхню дитину.
Проте Олена розповіла йому про те, що будинок Артему не дістанеться, а також чому саме син залишився без спадку. Ох, пішов тоді Артем з дому з величезним скандалом, який чула вся вулиця. Та й Аді він багато чого наговорив: і про те, що вона жінка й господиня погана, і в ліжку жахлива, і діти взагалі не від нього.
Але тепер Олена та Ада жили собі спокійно та розмірено разом з малими бешкетниками, а всі сусіди не могли надивуватись, як так то вийшло в їхній родині…
