Коли мій Ілля привів до мене свою наречену Аліну то молоді люди заявили, що хочуть одружитися. Але робити весілля не будуть, це дарма викинуті гроші, лише розпишуться. Краще все, що мають буде як перший внесок за квартиру. Батьки Аліні вже дали кругленьку суму. Я звичайно підтримала їх і зробила свій внесок у їхнє майбутнє. Річ в тому, що я вже давно відкладаю певну суму щомісяця. Маю зазначити, що сума вийшла не мала.
Діти подякували. Я звичайно також раділа, адже серйозні наміри сина викликали гордість. Та не довгою була моя радість.
Буквально через два місяці, я зустріла свою однокласницю. Ольга привітала мене з весіллям сина, та сказала, що думала, що побачить мені на весіллі сина. Я заперечила, щодо весілля, діти не хотіли пишності. Оля всміхнулася й сказала, що була офіціантом на весіллі Іллі. Виявляється, що мій син винайняв заміський котедж і влаштував там пишне святкування.
А ще сказала зайти в соціальні мережі сина чи невістки, там всі фото. У мене немає своїх сторінок, тому я пішла до сусідки, вона молодша, а отже точно знає, що і як. Я не можу передати мого стану коли я побачила ті фото. Там дійсно все було як у фільмі. У нареченої навіть було два плаття, одне на розписі, а інше на святкуванні.
Я одразу зателефонувала до сина, щоб почути його версію. І знаєте, що я почула? “Мамо, ми не хотіли, щоб на нашому святі були старі люди, от дружинині батьки нас підтримали, а ти чогось не розумієш.” Я дуже образилася на сина. Та це ще було не все.
Через кілька днів після тієї розмови до мене приїхав син. Я думала, щоб ситуацію пояснити, а ні.
– Мамо, ми ж молоді хочемо нормально жити, а не все життя виплачувати кредити. У тебе ж є будинок в селі, ти на пенсії, то може переїдеш туди, а ми з Аліною будемо жити у нашій квартирі.
– Ви ж мали купувати квартиру. Я віддала вам гроші, що збирала понад десять років, там вистачить на однокімнатну, плюс свати ж також щось давали. Ви вихвалялися, що купите. Де гроші поділи?
– Яка тобі різниця де гроші, тож наш подарунок і ми самі вирішили як їх витратити. – заявив мені Ілля.
В мене від почутого в очах потемніло. Як можна на гулянку пустити стільки тисяч. Я відмовилася переїжджати й син образився, перестав зі мною спілкуватися.
А минулого року народився онук Юрко. Я вирішила, що все ж таки помиритися з дітьми. Накупила подарунків і поїхала до них на орендоване житло.
– Мамо, хіба тобі не жаль онука, що по орендованих квартирах живе?
– Чому ж ви про майбутнє сина не подумали?
– Якщо хочете бачитися з онуком, то подумайте над нашою пропозицією. – сказала невістка.
Після таких слів я від них мовчки вийшла. Вже рік не спілкуємося. Можливо хтось мене засудить, але це нахабство, шантажувати мене онуком.
