— Що хочу, те й робитиму! Це ж і моя хата. Не подобається — іди геть! — вигукнув Олесь, дивлячись на матір з-під лоба.
Наталка вийшла з під’їзду. Очі заливали сльози. Дійшла до лавочки на дитячому майданчику й важко опустилася на неї. Міцніше закуталася в плащ. Хоч і липень наближався до середини, вечори були прохолодними. Обіцяна синоптиками спека так і не прийшла.
Вона зігнулася, засунула руки в кишені. Посидить тут, доки не змерзне зовсім, а далі що? Куди йти? Дожила — син вигнав із дому. Наталка безнадійно схлипнула. Все життя провела в цій хаті, звідси їхала до ЗАГСу, сюди принесла сина з пологового. Син…
***
— Мамо, ми з класом на травневі свята їдемо до Києва, — оголосив Олесь з порогу, скинувши рюкзак на підлогу.
— Мамо, ти чуєш? — він уже стояв у дверях кухні, дивився на матір, яка чистила картоплю біля раковини. Дивлячись на її закам’янілу спину, Олесь зрозумів, що до Києва йому навряд чи пощастить поїхати. Та все ж спробував ще раз.
— Мамо, даси грошей? — спитав він, намагаючись перекрити шум води.
— Скільки? — не обертаючись, буркнула мати.
— Дорога туди й назад, готель, їжа, музеї… — вирахував Олесь.
— Скільки?! — різко повторила мати, кинувши очищену картоплину у каструлю. Вода бризнула їй на обличчя, змочила блузу.
Наталка з роздратуванням кинула ніж у раковину й обернулася до сина.
— Зрозуміло, — Олесь понуро опустив голову й пішов до своєї кімнати.
— У мене немає зайвих грошей. Я їх не малюю, а заробляю. На осінь треба купити тобі нові черевики. Весну ледве переміг у старих. Куртку теж треба, у старої рукава вже короткі, — голос матері наздогнав Олеся біля дверей, штовхнув його в спину.
Олесь зачинив за собою двері. Але слова матері проникли й сюди, хоч і тихіше.
— Всі поїдуть, а я ні, — буркнув він під ніб. — А я теж хочу до Києва! — вже голосніше викрикнув.
Голос зірвався, у ньому залунали сльози.
Мати навряд чи чула його, але здалося, ніби вона відповіла:
— Наїздишся ще. Ось виростеш, заробиш — тоді хоча б до Львова поїдеш, — крикнула мати з кухні.
Олесь ковтав сльози.
— А ти у свого батька запитай. Він тобі жодної зайвої іграшки не купив. На день народження дешеві машинки дарував. Понад аліменти — ні копійки. А що купиш на мізерні аліменти? Ти ростеш, на тобі все горить, а скільки коштує одяг?.. — неслося з кухні.
Олесь надів навушники, але голос матері пробивався й крізь них. Він витер кулаком сльози. Як сам не додумався. Коли батько пішов, сказав Олесю, що якщо щось — звертайся. Ось такий випадок настав. Він вирішив не гаяти і зателефонувати батькові. Але мобільного у нього не було.
Тихенько відчинив двері, визирнув. Мати грюкала посудом на кухні, щось бурмочучи. Олесь непомітно прослизнув у передпокій,
