Хочу розповісти свою історію життя, яку не розповідав нікому. На цей час дружини моєї вже немає з нами, тому заперечувати ніхто не буде. А держати в собі, немає сенсу. Можливо хтось почитає, зробить висновки й не наробить помилок, які у свій час наробив я.
Ми одружилися, коли Надії було двадцять років, мені двадцять два. Мамині сусідки говорили, що ми ще зовсім діти, а самі вже чекали дитину. Та на ті репліки не звертали уваги. Нам добре удвох, і хто що говорить, не дослухалися. Коли народився синок, дружина всю увагу приділяла малюкові. Я також брав участь в догляді за Славиком. Нам все давалося легко до тих пір, поки почали різатися зубки.
Нескінченні безсонні ночі привели до того, що я став затримуватися на роботі, щоб тихенько посидіти, подрімати. Надії те не подобалося. Звичайно потрібно було думати й про неї, а я егоїст, намагався виспатися сам, дружина ж вдома, якось впорається. Одного разу приятель сказав, що його дружина з дітьми поїхала до своєї мами на кілька днів. Я не розгубився і попросився до нього переночувати.
Коли наступного дня увечері з’явився вдома, Надія зі мною не розмовляла, тільки спитала в якої жінки я заночував. Мені було смішно від того, адже зраджувати дружині й в думках не було. Побачивши до себе холодне відношення, я знову пішов ночувати до приятеля. Так тяглося тиждень, поки його рідні не приїхали додому.
Я з’явився вдома якраз в той час, коли Надія сиділа на кухні з нашим сусідом. Вони мило розмовляли, сусід тримав її за руку. Я зрозумів, що стосунки в них більші, ніж дружні, тому швидко збирав свої речі. Надія не перечила. Вийшовши з дому не знав куди мені піти. Адже до приятеля не піду, дружина повернулася, а більше нікуди. Переночував тоді на вокзалі.
Зранку на роботі запитував у всіх чи не знає хто, де можна знайти квартиру? Валентина підійшла до мене сама. Жінка старша від мене на сім років. Вона запропонувала жити в неї, адже одна, ніхто не помішає. Я погодився, не на вулиці ж залишатися.
Жили ми з нею, а душа моя біля Надії й сина. Розумів, що сам винен, та назад дороги немає. Адже Надія живе з сусідом. Я зустрічаюся із сином, та він уже не називає мене татком, від чого ще тяжче. Мій приятель бачив, що життя в мене з Валентиною немає. Ми не сварилися, ні, але кохання і тепла між нами не було. Валентині добре, що в неї молодий чоловік, а я не міг змиритися, що втратив свою сім’ю.
Дізнався потім, що Надія щаслива, в них народилася спільна донька. А я так і прожив з Валентиною, хоч завжди розумів, що не кохаю її.
