В моїх життєвих переконаннях був такий пункт: людей можна та треба підштовхувати до здійснення їх мрій, початку нового і кращого життя. Я вважала, що треба людям, за можливості, давати “вудочку”, щоб вони самі собі зловили бажану “рибу”.
Так само я вирішила допомогти старшій сестрі. Вона мріяла працювати в салоні краси, робити зачіски, стрижки та, можливо, в майбутньому відкрити власну перукарню, або й взагалі цілий салон.
Я вирішила, що допоможу сестрі здійснити свої мрії та нарешті налагодити своє життя. Як? Оплативши для сестри курси, де вона б навчилась нові професії.
Сестра, дізнавшись про це, дуже зраділа та багато дякувала. Казала, що ніколи не пропустить такий шанс. Але ще попросила купити їй новий одяг бо не має в чому ходити і з дітьми сидіти, поки вона на курси ходила б.
Я погодилась та все зробила. Але сестра на перше заняття не прийшла, бо нібито час переплутала, а на другому стала вимагати повернути їй гроші за курси, бо їй там нудно і більше вона туди не прийде.
Організатори, звісно ж, віддали їй гроші за заняття, які ще залишались, щоб не витрачати на неї свої нерви. Я дізналась про це і поговорила з сестрою.
– Чому ти так вчинила? – дивувалась я.
А сестра у відповідь розповіла мені проповідь про те, що я погана сестра, для чого взагалі її на ті курси записала і взагалі, краще б грошима допомогла.
Ось так от і допомагай людям. Якби сестра закінчила курси, то змогла б знайти хорошу роботу та стала б жити набагато краще, ніж зараз. Але їй більше до душі сидіти вдома, нічого не робити та очікувати на ті копійки від чоловіка.
Більше я людям допомагати не збираюсь.
