Моє життя було нормальним, до сорока років. А тоді мій чоловік після двадцяти років шлюбу, знайшов собі іншу дружину. Та не це стало головним ударом, а те, що я залишилася на вулиці разом з донькою. На той час Юлі виповнилося шістнадцять. Все те, в що я вкладала час, здоров’я, кошти виявилося не моїм. Я прийшла в дім чоловіка невісткою, але він мене запевняв, що все, що ми маємо то наше спільне. Що ми завжди будемо жити разом. І в результаті мене виписали з будинку, без мого відома, а донька сама не хотіла залишатися з батьком зрадником.
Тож у сорок років я стала вчитися жити заново. У мене була стара, напіврозвалена батьківська хата та донька підліток. І все! Адже навіть роботи я не мала, колишній чоловік хотів, щоб я робила затишок у нашому будинку, у садку на подвір’ї. Добре, що маю сестру яка працює в Польщі, от вона мене виручила. Поки Юля навчалася в училищі й жила в гуртожитку я поїхала на заробітки.
Працювала я багато, виснажливо. І я змогла. За чотири роки я купила квартиру, зробила ремонт, хороші меблі. Юля вже пішла навчатися до Вишу, вона молодець, поступила на бюджетну форму. Я ж почала заробляти кошти, щоб купити квартиру донці. Адже мала чітку мету, моя дитина не житиме в чужому житлі, лише у своєму власному. Адже я дуже боялася, що вона повторить мою долю. І я знову впряглася в ярмо заробіток і працювала. Час минав швидко, за п’ять років я змогла нарешті вже й донці придбати квартиру, якраз на її випуск. Та заради її безпеки квартиру я записала на себе. Щоб в майбутньому не довелося ділити з чоловіком.
Маючи невеликий запас грошей я вирішила вже повертатися на батьківщину. Адже роботи я не боюся знайду собі де заробити. Юля також гарно влаштувалася на роботу, я була за неї рада. Та одного вечора моя радість затьмарилася. Донька привела свого нареченого, Діма мені не дуже сподобався, але я не говорила того донці.
Коли він пішов я сказала Юлі, що вона не має повторити мого життя. І у неї є своя квартира, а значить вона має жити для себе. Не потрібно годити чоловікові, ставити себе на перше місце. Юля мене заспокоювала, говорила, що через своє розчарування не довіряю тепер чоловікам.
Виявилося, що у Дмитра також є квартира, та жити вони будуть у Юлиній, щоб мені було спокійніше. Коли Дмитро хотів після весілля завезти деякі меблі я була категорично проти. Все, що
їм потрібно я купувала сама. Навіть коли народився онук Славко, я купила меблі для дитячої. Все що я дозволила це привезти речі зятя. Юля часто почала зі мною сваритися, говорила, що я занадто переймаюся її безпекою, аби не нашкодити. Та я все ж не відступала.
Коли моя донька захворіла їй довелося лягти до лікарні. А Діма перевівся на той час на віддалений графік, щоб за Славком доглядати. Я ж працювала, тому не могла бути з онуком. Одного вечора прийшла провідати онука, а там якась краля сидить. Зять сказав, що це колега принесла звіт на перевірку. Та я не повірила, сказала йому, що він безсовісний в чужу квартиру водить своїх дівок. Та ще багато не приємних речей. Після того зять забрав Славка і поїхав у свою квартиру. Я його не стримувала. Юля до мене зателефонувала, сказала, що я своїми стараннями хочу, щоб вона залишилася без сім’ї.
Біда не ходить сама, в то й же день я зламала ногу. І ось я сама у квартирі, в гіпсові й розумію, що навіть немає кому в магазин піти. Донька в лікарні, а зятя я образила. А крім них у мене немає нікого. Тепер думаю, як зателефонувати до зятя, та попросити вибачення.
