Мою маму я деякий час зрозуміти не могла. Вона живе з людиною, яка їй зраджує половину свого життя. Іншу половину вона жила з родиною, в якій батько т _иран в прямому сенсі слова. Без його дозволу не можна взяти навіть зайвий шматок хліба зі столу. Єдині, кому він трішки послабляє віжки це онуки. Їх він любить, та, можна сказати, балує. В його розумінні то навіть неподобство.
Мій батько людина не обтяжена принципами. Слова сказані перед Богом про вірність своїй обраниці для нього нічого не варті. З перших днів шлюбу він зраджував мамі. Не здивуюсь, якщо навіть на весіллі. Про розлучення мама не могла й подумати, адже її батько, мій дід був категорично проти. Хто ти така, жінко, щоб супротивитись своєму чоловікові?! Голові родини! Ти маєш спускати йому то все з рук, а як ні, то нічого страшного, що він тебе огp _іє декілька разів. Там не добавиться не убавиться.
Коли я ще була меншою, то не геть розуміла що відбувається. Мама мені говорила, що до нас просто приходять в гості різні мамині й татові подруги. Вони часто приносили мені смаколики. Я була рада від того, що ще потрібно дитині. З віком я почала трішки розуміти, що щось не те. Почала помічати в мами на руках на обличчі c _инці, які вона так старанно намагалась замалювати косметикою. Коли почала ставити питання, мама мене просто молила, щоб я не сміла нічого озвучувати батьку, адже отримаю. Краще щоб тільки мати то терпіла, я ж ні в чому не винна. Через все це мама втратила декілька вагітностей. Це дуже відобразилось на її психічному здоров’ю. Взагалі, як можна бути фізично та морально близьким з людиною, яка ось так просто може зн _yщaтиcь з тебе? В мене аж мурашки пробігли по тілу.
Коли я вже з дитини ставала дівчиною, мама за цим дуже слідкувала. першу чергу, щоб цього не помітив батько. Певно, мала свої причини. Одногo дня вона забігла до мене в кімнату, сказала швидко збирати найнеобхідніше, я мала п’ятнадцять хвилин. З огляду на нашу родину, я приблизно розуміла, в чому справа. Мама нарешті відважилась втекти.
Сумка мами була маленькою. Звичайний шкіряний рюкзак. В нього вона поклала всі дорогоцінні речі,які можна продати, картки, з яких можна зняти кошти і документи на нас двох. Ми сіли в машину, та поїхали в сторону вокзалу. Я не питала зайве, знаю, що буде на це час пізніше. Зараз просто слухала маму.
Нарешті ми втікли з того зл _oщасного будинку! З того реального стp _ашного сну! Ми до останнього озирались, чи ніхто за нами не слідкує. Ніби справжній триллер. Коли ми приїхали до іншого міста, то продали все, що у нас було. Спустошили картки. Цього вистачило, щоб купити квитки на літак та деякий час пожити. У нас починалось нове стабліьне життя! Як же я цьогоавно чекала! Навіть не знаю, як би було, аби не сміливість моєї матері. Певно, мене б чекала в майбутньому та сама участь, що і її.
