Хто ви?!
Соломія завмерла на порозі своєї квартири, очі широко розкрилися від шоку.
Перед нею стояла незнайомка років тридцяти з невеликим хвостиком, а за її плечима тінились двоє дітей хлопчик і дівчинка, що з цікавістю розглядали її.
У передпокої валялися чужі тапочки, на вішалці висіли якісь куртки, а з кухні пахло борщем.
А ви хто? жінка насупилася, притискаючи до себе молодшу дитину. Ми тут живемо. Нас Дмитро пустив. Казав, що господиня не проти.
Це МОЯ квартира! голос Соломії тремтів від лютості. І я нікого не дозволяла сюди заселяти!
Жінка збентежено заморгала, озираючись на розкидані іграшки, на кухню, де сушилася дитяча білизна, ніби шукаючи підтвердження своїх прав.
Але Дмитро Олегович казав Ми йому родичі Він сказав, що ви добра, що ви зрозумієте
Соломія відчула, наче її облили крижаною водою.
Вона повільно закрила двері, притулилася до них спиною, намагаючись зібрати думки. Її дім, її простір і тепер вона тут чужа
Рік тому все було інакше. Соломія відпочивала біля моря, насолоджуючись відпусткою після важкого проекту реставрації історичної споруди у Львові.
У тридцять три роки вона була успішним архітектором, звикла покладатися лише на себе.
Карєра займала більшість її життя, і вона не нарікала робота приносила задоволення й гарний дохід.
Дмитра вона зустріла на набережній одного спекотного серпневого вечора. Він був чарівним трохи старшим, з теплою посмішкою й уважними карими очима.
Розлучений вже три роки, двоє дітей хлопчик девяти років і дівчинка шести, працював прорабом у будівельній фірмі.
Дмитро залицявся по-старомодному квіти щодня, кавярні з видом на море, довгі прогулянки вночі під зорями.
Ти особлива, говорив він, ніжно цілуючи її руку. Розумна, сильна, гарна. Такі жінки рідкість. Ти знаєш, чого хочеш.
Соломія танула від його слів. Після низки невдалих стосунків з чоловіками, що або лякалися її успіху, або намагалися її перевершити, Дмитро здавався справжнім дивом.
Він поважав її професію, розпитував про проекти, підтримував, коли клієнти вимагали неможливого.
Мені подобається, що ти сильна, казав він. Але залишаєшся ніжною, жіночною.
Відпустка закінчилася, але стосунки тривали. Дмитро приїжджав до неї у Львів, вона до нього в Івано-Франківськ. Дзвінки, повідомлення, плани.
Через півроку він зробив пропозицію на тому ж місці, де вони познайомилися.
Весілля було скромним, але щирим. Соломія переїхала до Івано-Франківська, влаштувалася в місцеву архітектурну студію, а свою квартиру у Львові залишила пустувати.
Ми тепер одна родина, говорив він, обіймаючи її. Мої діти твої діти, мої труднощі твої труднощі. Разом ми все подолаємо.
Спочатку Соломія була щасливою. Їй подобалося відчуття справжньої родини, тепла, дитячий сміх у домі.
Вона радо допомагала Дмитру з дітьми, купувала їм речі, оплачувала заняття, возила до лікарів.
Але потім щось змінилося.
Спочатку дрібниці Дмитро брав гроші з її картки без попередження. «Забув попередити, вибач», казав він.
Потім почав просити допомогти з аліментами колишній дружині.
Ти ж розумієш, говорив він, винувато розводячи руками. Дітям потрібно. У мене зараз затримка з зарплатою.
Соломія розуміла, хотіла допомогти. Вона любила Дмитра, привязалася до його дітей.
Але з часом прохання ставали частішими й більшими
Оплатити поїздку дітей до Чернівців, купити зимові речі, внести за табір, заплатити репетитору.
Найгірше було те, що Дмитро почав переказувати гроші колишній дружині прямо з її картки, навіть не кажучи.
Це ж наші діти тепер, виправдовувався він. Ти ж їх любиш.
А ще у тебе зарплата вища. Тобі що, шкода?
Не в тому справа, спокійно казала вона. Це мої гроші. Хоча б питав.
Так, так. Наступного разу спитаю.
Але «наступного разу» не наставало.
Соломія почала відчувати себе не дружиною, а банкоматом. Її думку не цікавило, її ставили перед фактом.
І коли вона намагалася обговорити бюджет, Дмитро звинувачував її в егоїзмі.
Я думав, ти інша, казав він. Думав, гроші для тебе не головне
Того травневого дня, коли вона поїхала до хворої матері на Львівщину і заскочила до своєї квартири, Соломія ще сподівалася, що все налагодиться.
Можливо, розлука допоможе їм знайти компроміс.
Але те, що вона побачила, перевершило всі очікування.
Квартира була в хаосі. Немитий посуд, чужі речі, дитяче ліжко в її спальні.
На столі лежали неоплачені рахунки на тися
