Нещодавно мама придбала нам новий килимок під двері. Та через декілька днів він зник. Мені було дуже сумно від того, адже килимок був дуже гарний та унікальний. Кому ж він міг знадобитися.
Мама сказала, щоб я не звертав на це увагу та придбала новий килимок. Згодом ситуація повторилася.
Ми запитали усіх наших сусідів по поверху чи не бачили вони момент крадіца килимка. Вони повідомили, що уявлення не мають хто б міг його забрати. Припустили, що це міг бути безхатченко, який мешкає неподалік під мостом.
Це було малоймовірно, бо на дверях у під’їзді стоїть кодовий замок та ніхто сторонній не може потрапити в наш під’їзд.
Мама старалася не сумувати з цього приводу, але було видно, що їй неприємно від того, що вона викидає гроші на вітер.
Тоді я придумав вимастити килимок у фарбі для взуття, яка дуже важко відмивається від рук. А для того, щоб знайти злодія наступним пунктом після зникнення килимка ми мали пройтися по сусідах з метою позичити електродриль.
До того моменту, поки килимок не вкрали ми переступали через нього таким чином, щоб не замастити взуття. Кожного дня ми наносили свіжий шар фарби.
Був вихідний ввечері в п’ятницю килимок був на місці, а в суботу зранку він зник. Тоді потрібно було братися до другого пункту плану. Ми пішли до сусідів шукати дриль. Якщо у когось з них вона була, то ми вигадували, що саме така нам не підходить, а самі уважно дивилися на руки сусіда чи сусідки.
Коли ми зайшли до сусідки з третього поверху, то побачили, що у неї чорні руки, вона виправдовувалася, що це вона чистила молоду картоплю без рукавичок, тоді мама попросила зайти до неї, щоб випити води. Ми побачили у сусідки усі наші килимки. Тут стало відомо хто є злодієм.
Сусідка дуже просила вибачення, казала, що у неї є така погана звичка. Мама сказала, що пробачає її востаннє, наступного разу вона звернеться в поліцію.
Відтоді килимки у нас більше не зникали.
