Коли моя рідна мама сказала, що не хоче мене бачити, для мене це було надзвичайно важким ударом. В такому юному віці всі діти дуже вразливі. Мене виховувала бабуся з боку мами. Казала, що мама влаштується в житті, а потім мене забере. Мій біологічний батько допомагав грошима. Вони з моєю мамою познайомилися, коли мамі було сімнадцять років. Тоді вона завагітніла, батьку ні про що не сказала. Народилася я. Добре, що бабуся віднеслася до всього з розумінням. Мені було дуже добре жити з нею.
Так пройшло п’ятнадцять років, мама тривалий час працювала за кордоном та я про неї нічого не знала. Нарешті бабуся дала мені її адресу після моїх довгих вмовлянь. З’ясувалося, що вона вже декілька років як повернулася. Але чому ж тоді вона не захотіла мене побачити. Емоції взяли гору над здоровим глуздом та я вирішила сама до неї прийти.
Коли я подзвонила у двері, мені відчинила мама з маленькою дівчинкою на руках. Це що, моя сестричка? Я сказала, що дуже довго чекала на цю зустріч та дуже скучила, а мама сказала, щоб я поверталася до бабусі, бо у неї вже інша сім’я, а для мене тут місця немає.
Я була розбита та побігла до батька. Він мене втішав. І це ж треба, щоб в цей момент зайшла його наречена. Та жінка не знала про мене та все неправильно зрозуміла, адже застала таку картину: я сиджу у тата на колінах та плачу, а він гладить мене по волоссю та цілує.
Потрібно було все виправляти, адже я знаю як батько кохає Світлану. Він довго намагався до неї додзвонитися, але марно, врешті батько призначив нам зустріч. Не було стовідсоткової впевненості у тому, що Світлана прийде, але я надіялася на краще. Батько сидів в іншому залі того кафе, щоб не заважати нашій зі Світланою розмові.
Я сиділа за столиком наче на голках та чекала приходу батькової нареченої. Пройшло десять хвилин, а Світлани все не було, коли я вже втратила надію, жінка зайшла в кафе, вона одразу мене впізнала. По виразу її обличчя було зрозуміло, що вона не чекає від нашої розмови нічого хорошого. Я не знала як підібрати правильні слова та розказала все як є. І про маму, і про бабусю, і про ситуацію за якої я опинилася у тата вдома. Світлана змінила гнів на милість та я зрозуміла, що у мене вдається її переконати у тому, що батько їй вірний. Наприкінці моєї розповіді жінка навіть почала мене жаліти. Я зітхнула з полегшенням.
Згодом до нас приєднався батько та ми продовжили розмову вже утрьох.
Нам зі Світланою вдалося потоваришувати та згодом ми навіть проводили час без батька. Від цієї жінки віяло материнським теплом, якого я ніколи не відчувала від своєї матері. Вперше за тривалий час я почувалася спокійно. Бабуся хоч і доглядала мене, але вона повсякчас хотіла виправдати мою маму. Від таких розмов я почувалася ніяково. Яке може бути виправдання для жінки, яка покинула свою дитину? Є безліч історій, коли молоді дівчата народжували дітей та в процесі їх виховання ставали хорошими мамами. Все можливо, було б тільки бажання.
Батько радів, що ми зі Світланою знайшли спільну мову. Незабаром вони одружилися, але батько про мене не забув, а продовжив піклуватися про мене далі.
