Старші люди дуже довірливі. І цим часто користуються всілякі пройдисвіти. Та ти ніколи не очікуєш, що тебе niдcmaвumь найрідніша людина.
Анатолій Іванович не такий вже й старий, всього шістдесят п’ять років. Він ще добре себе почував, майже не хворів та був активним. Але вже дуже добрим він був з самого дитинства. А в старості став ще й довірливим.
Якось до нього прийшов його рідний племінник. Сам Анатолій Іванович завжди був одинаком та не мав ніколи дітей. Жінки, звісно ж, були, але до створення сім’ї ніколи не доходило. Племінника він дуже любив, тому з радістю прийняв в себе.
Хлопець пожив в свого дядька, а потім став йому розповідати, як любить Анатолія Івановича, який він радий, що той його прийняв у себе в таку скрутну хвилину. А потім став обіцяти, що буде з величезною радістю доглядати старенького до кінця його днів, але попросить в Анатолія Івановича лише про одну послугу — переписати на нього квартиру.
Мовляв так йому буде логічно, бо ж старенького будуть доглядати, доки той буде ще жити, а потім квартира буде переходити по спадку. А там вже ця біганина з документами, нотаріусами і так далі. Тому легко вже переписати зараз і потім полегшити всім життя.
Анатолій Іванович повірив та зробив так, як просив того племінник. Він щиро вірив словам родича, але натомість став жити на вулиці. Племінник вигнав чоловіка з дому, як тільки отримав документи на квартиру.
– Сам винен, що такий наївний! — гукнув той наостанок. Добре, що хоч речі дав зібрати. Так Анатолій Іванович зміг забрати свої заощадження, які відкладав стільки років.
Дідусь зміг знайти собі притулок. Але грошей вистачило на оренду невеликої кімнатки. І те лише на чотири місяці. Далі орендодавець підняв плату і для дідуся стало важко оплачувати житло.
Весь цей час він не сидів на місці. Ходив підпрацьовувати прибиральником, двірником, робив корзини на замовлення. В цьому він був дуже вправним. Одного разу він ніс на базар кошики які зробив та став продавати. Там його помітила Анастасія. Вона була власницею столярні та магазину з виробами ручної роботи. Вона запропонувала чоловіку роботу, бо високо оцінила його кошики.
Пізніше, жінка дізналась про ситуацію дідуся і те, як його обманув власний племінник. А потім і те, що його стали виселяти з кімнати. Жінці стало шкода Антона Івановича, тому, поговоривши з своїм чоловіком, вона вирішила дати йому жити в гостьовому будинку, що знаходився біля їхнього будинку.
Тепер Антон Іванович живе з абсолютно чужими людьми, допомагає їм з садом та працює в їхньому магазинчику. І хто ж знав, що він отримає таку підтримку та допомогу від абсолютно чужих людей та таку підлість від найріднішого родича.
