Якось так в мене в житті склалося, що я довгий час гналася за примарним щастям. То я вважала себе надто товстою і кілька років виснажувала свій організм різними дієтами, то я хотіла самоствердитись в цьому житті.
Далі в планах в мене була покупка квартири і машини, звичайно ж для мене, але по документах – це повинна була бути власність когось з моїх батьків.
Мала я негативні приклади, серед своїх подруг, коли їхні чоловіки при розлученні відбирали у них абсолютно все, та й навіть те, що дівчата придбали за власні заощадження.
Тому я й не спішила із заміжжям. Та рано чи пізно потрібно було і туди сходити.
Кохання моєї юності давно одружилося і завело своїх дітей, а я все за ним страждала і не бачила інших чоловіків.
Потім на моєму шляху появився Валерій. Він був нормальним чоловіком, досить врівноваженим та забезпеченим. В жодній моїй забаганці мені не відмовляв, і стосунки у нас склалися дуже швидко.
Я не встигла отямитися, як вийшла за нього заміж і народила двох дітей.
Жили ми добре, майже ніколи не сварилися. Чоловік цілими днями на роботі. Часто приходив дуже пізно, а в знак вибачення, що не проводить достатньо часу зі мною і дітьми, наступного ранку відправляв нам кур’єром подарунки.
Одного дня я побачила, що чоловіку приходить дуже багато повідомлень. Телефон його просто розривався від них. То ж я й вирішила одним оком заглянути.
Виявилося, що в мого чоловіка є молоденька коханка і всі ті рази, коли він серед ночі повертався додому – він проводи з нею.
Хах, а подарунки вранці, це виходить було вибачення за зраду.
Мене тоді наче хвилею накрило. Я не хотіла нічого й чути. Почала збирати наші речі з дітьми, одягнула їх і сказала, що йду від нього. Не можу ж я і наші діти мішати його стосункам з тим безсоромним дівчиськом.
Валерій дивився на мене так, наче це я йому зраджую і кричав:
– І кому ти будеш потрібна сама, без даху над головою і з двома дітьми на руках?!
Я лиш на останок тихо відповіла:
– Дітям! А ти?
