Яків був старшим сином і у своїй сім’ї він відрізнявся від інших дітей. Він був позашлюбною дитиною. Моя свекруха народила його, коли була ще незаміжньою. Ще двох дітей народила вже в шлюбі. Вийшла заміж вона, коли Якову було 3 роки, за чоловіка з гарним достатком.
Вітчим Якова один з перших відкрив свою справу ще в кінці 80-х років і, пройшовши через 90-ті, зміг втримати свій бізнес в гарному стані. Чоловік ніколи не відділяв рідних дітей від Якова. Порівну ділив між дітьми всі подарунки та покупки, але й прочухана теж давав порівну, якщо було за що. Натомість поведінка свекрухи була зворотною…
– І навіщо я тебе народила? – постійно говорила моєму чоловікові його мама, — всі в нас світленькі, а ти як циганча, всі крихти зі свого батька позбирав.
Вини своєю в тому, що він народився, Яків не розумів, бо ж сам на цей світ в неї не просився. І поки мама будувала своє особисте життя, теж клопотів не приносив. Та й достаток у сім’ї завжди був, тому тяжко сказати, що Яша був зайвим ротом. Таке постійне потакання засвоїли для себе і молодші діти, тому слівця: «ти не рідний», «ти сидиш в мого тата на шиї», «ти ніхто» – від сестри Марини та брата Артема, були для Якова звичними.
Розказуючи мені про свою сім’ю, чоловік говорив, що в нього таке відчуття, ніби в цій сім’ї вітчим – єдина рідна людина для нього.
Наше спілкування зі свекрухою було дуже мінімальне. І знайомство наше теж не можна назвати привітним. Змірявши мене осудливим поглядом, вона відверто глянула на Якова і промовила: – «Нічого кращого я від тебе і не очікувала. Ваше життя і ваші проблеми мене не стосуються. Де хочете там і живіть». От ми й жили, винаймаючи квартиру, ніхто не знав про наші проблеми, а ми ні перед ким не були зобов’язані.
Рівно через рік після нашого весілля, неочікувано пішов з життя вітчим Якова. Це було справжнім ударом для всієї сім’ї. Але, ніби щось відчуваючи, перед своєю смертю, він привів до ладу всю свою документацію. Для мами Яші залишився будинок, а кожному з дітей він залишив по двох кімнатній квартирі, в тому числі й для Якова. Сестра Марина привселюдно озвучила свою невдоволеність щодо Якова, мовляв: «яке він має відношення до батька?», свекруха теж підтримала доньку. На всю нерухомість були зроблені дарчі. Головний заповіт, що стосувався фірми вітчима, мав бути озвучений через 6 місяців, таким було бажання покійного.
Через два місяці нашого життя в новій квартирі, до нас з візитом завітала мама Якова і повідомила, що старенька мама вітчима відтепер житиме у нас. Оскільки, вона не має наміру доглядати за старою, мовляв: «мені це взагалі не потрібно, я її й так все життя терпіти не можу, а тепер ще й памперси їй міняти».
Як з’ясувалося, у бабусі після інсульту відмовили ноги, старенька потребувала догляду, а ні Марина, ні Артем доглядати за рідною бабцею наміру не мали. Сім’я Яші вважала, що квартира йому дісталась не по заслузі, тож, доглядаючи за бабусею, в нього буде можливість «відпрацювати» цінний подарунок. Порадившись з Яковом, ми вирішили, що заберемо Ірину Ігорівну до себе. Бабуся була досить ненудною, веселою і цікавою особистістю. Звичайно, вона засмучувалась з того приводу, що її рідні внуки так відвернулись від неї, але це була не та людина, щоб довго над таким плакати. Вона розуміла, що невістка розбестила своїх дітей, адже від свого сина знала і про відношення до Якова. Догляд за бабцею не приносив для нас великого клопоту, пересуваючись на кріслі-каталці вона навчилась робити майже все самостійно, навіть вечерю для нас могла приготувати.
В заповіті, який було оголошено ще через 4 місяці, Яшин вітчим все заповів для своєї матері. Потрібно було бачити обличчя свекрухи та її дітей. Марина з Артемом між собою почали вияснювати до кого ліпше забрати бабусю, але Ірина Ігорівна відразу заявила, що вона нікуди від Якова не піде.
Майже відразу вона передарувала всі акції Якову. Брат із сестрою подавали до суду, але справу програли. Вони й того, що отримали не змогли вберегти. Артем продав подароване батьком житло за невідомі борги та вернувся до матері, тепер він жив з нею. Марина вийшла заміж, але на довго там не затрималась, зараз, поки вона займається своїм особистим життям, її дитина більшість часу проводить у свекрухи.
Не так давно не стало Ірини Ігорівни. Коли ми розбирали її речі, знайшли гарно запакований конверт, в якому було написано: «мама, якщо в житті складеться так, що ти залишишся без мене, іди жити до Якова, серед всіх моїх дітей він найдостойніший. Пробач, що не зміг виховати такими Марину та Артема.
