Ми, люди, так влаштовані, що якщо трапляється якась неприємність чи складність у нашому житті, то за часту наші рідні люди, намагаючись там допомогти, тільки ускладнюють нам життя. Так ви склалося в родині Марини.
Через те, що на роботі в чоловіка були дуже складні часи, і він потрапив під звільнення, його дружина повинна сама тепер забезпечувати як себе, чоловіка, так і їхню трирічну донечку Вероніку. Крім цього у Марини є ще й батько похилого віку, який також потребує турботи за собою. Марині дуже тяжко даються ці скрутні часи. З одного боку вона розуміє, що виходу немає, а з іншого боку жінці дуже хочеться почуватися захищеною та не тягнути все на собі.
Ще й чоловік постійно говорить Марині, що батько дуже багато тягне грошей з їхнього сімейного бюджету. Так і відбувалися постійно сварки в їхньому домі. Марина скаржилася чоловікові, що замість того, щоб їй постійно говорити що робити, краще б сам влаштувався на роботу та намагався допомагати забезпечувати родину. А маленька Веронічка дивилася на них та тільки плакала.
І ось одного вечора до Марини прийшла, як їй здавалося, гарна думка. Вона вирішила, що батька поселить у будинку пристарілих. Там за ним доглядати будуть і годувати. І ось вони вже їдуть в машині: Марина, її донечка Веронічка і батько. Звичайно, що батько засмучений, але зовсім не подає вигляду. А після того, як Марина свого батька поселила у будинку пристарілих, вони поїхали з дочкою додому. По дорозі додому Вероніка почала запитувати у мами адресу цього будинку пристарілих. Марина здивувалася навіщо це донці ця адреса. На що отримала відповідь, що коли вона постаріє, то Веронічка повезе її сюди.
У Марини одразу з’явилися сльози на її очах. Адже вона дуже не хоче провести останні роки свого життя у якомусь будинку пристарілих. Вона зрозуміла свою помилку та наступного дня забрала свого батька назад додому.
