Не було б щастя, та нещастя допомогло. Могла б я так розпочати власну розповідь, та навіть не можу зрозуміти, де насправді було моє щастя, а де нещастя. Чи взагалі, я знаю, що це таке? Весь час я жила якимись примарними мріями, чужими думками та сумліннями. Власного життя не бачачи та не чувши власного голосу в голові. Голосу здорового глузду.
У свої вісімнадцять років я подалась із матір’ю на заробітки до Італії замість того, аби ступати до університету після коледжу. Я тоді гадала, що це буде краще для мене, аже поки мої однолітки ще навчаються, я вже буду мати непогані гроші в кишені, та купувати все, що мені заманеться. От тільки це були такі само примарні та дурні мрії, як колись у дитинстві. Коли я виросту, то буду заробляти тридцять тисяч гривень, а за рік це буде триста шістдесят тисяч, то за три роки я спокійно куплю собі власне житло! От скажіть, не одна ж я так колись думала. Та реалії дорослого життя геть інші. Нажаль.
Там, в Італії я працювала в одного чоловіка та його дружини. Готувала їсти, прибирала. Робота геть не тяжка, адже я робила все те ж само, що і вдома, проте мені за це платили гроші. А якщо перевести в Українську гривню, то геть і хороші гроші. Та здавалося б, все ніби добре складається, та тут свого чоловіка до мене почала ревнувати господиня дому. Мені заборонялось одягати на роботу будь-що облягаюче чи взагалі красиве. Вона купила мені старий комбінезон робочої роби, та наказала носити виключно його. А мені й добре. Свій одяг псувати не потрібно. Вона мені все грозилась, що вижене із роботи або зменшить зарплатню. Ось це мене дійсно лякало. Адже на її чоловіка я резонів геть не мала. Мені ще двадцяти не було, а йому вже он, сорок із хвостиком. Він мені в батьки годиться!
Проживши в Італії пів року, я зустріла хлопця, як не дивно – земляка. Він здався мені віддушиною батьківщини, за якою я дуже сумувала, та повернутись поки не могла. Ми спершу просто товаришували, а потім і геть почали зустрічатись. І ось тут я зрозуміла, чому господиня дому до мене ревнувала. Якщо я не мала наміри на її чоловіка, то він на мене точно мав.
Людина змінилась до невпізнаваності. Він почав придиратись до мене. Постійно дорікав, що замість того, аби швендяти зі своїм хлопцем по вулицях, краще б гарно робила свою роботу. В той місяць він зняв із зарплатні аж сто євро! Це цілі статки для мене! Спершу мені це здалось збігом, та згодом з наступним таким само штрафом та місяцем дорікань звела всі ниточки в один кінець. Особливо після того, як чоловік притиснув мене на кухні, та хотів було поцілувати, але в будинок повернулась його дружина.
Тоді я злякалась, як ніколи в житті. Розповідати про таке хлопцеві мені геть не хотілось, адже це будуть ревнощі, він почне вимагати, аби я звільнилась. А де я так швидко знайду заміну роботі з такою ж щедрою оплатою? І з хлопцем розходитись не хотілось геть. Гадаю, я втріскалась по самі вуха.
Доводилось шукати компроміси. Хлопець мене більше не зустрічав із роботи, господар трішки заспокоївся. Я сказала, що ми більше не разом. В норму повернулась і моя зарплатня. Ось тільки тепер негаразди у відносинах. Гадаю, пояснювати немає що.Я б також запідозрила щось, аби мені так різко змінили умови зустрічей.
А нещодавно сталось взагалі щось нереальне для мене. Мені досі здається, що я в дурнуватій комедії. Мій хлопець ввечері, перед моєю роботою зробив мені пропозицію. Запропонував, аби ми повернулись разом в Україну, стали жити там. Але ж як я можу повернутись, коли не маю навіть нормальної освіти? Я тут вже у свої вісімнадцять заробляю більше, ніж деякі люди в тридцять там. Але ж якщо не погоджусь, далі нам не буде про що розмовляти. Це або так, або ні назавжди. Я попросила час подумати до ранку. Благо, задзвонив телефон та мене попросили по раніше прийти готувати вечерю. А там мене чекав іще один сюрприз.
Вдома був тільки господар будинку. Мене це вже насторожило. Остання наша зустріч на самоті мені не дуже сподобалась.
-Марі, – сказав він італійською, – Я розійшовся зі своєю дружиною. Тепер прошу тебе стати моєю. Назавжди. Я довго стримувався, але не можу більше. Твоя незвичайна для мене краса підкорила моє серце! Прошу, тільки не відмовляй.
Чоловік тримав мене за руку та впав на коліна. Я ще погано розуміла його мову, та те, що він сказав чітко дійшло до моїх вух. Хвилин із декілька я стояла мов заморожена, не могла повірити, що мене спіткала така доля. Молода вертихвістка розлучила пару та забрала собі чужого чоловіка! Якщо вдома, на Батьківщині хтось дізнається, мене палками із села проженуть! А тут виходить, що не тільки розлучниця, так іще й зрадниця. Зустрічалась відразу із двома! І хто буде тут шукати правду, якщо така інформація всіх задовольняє. Проте неочікувано самі для себе, я відповіла…
-Сі.
Чоловік розлився в щасливій посмішці, а я тільки тепер зрозуміла, в яку дyпy влізла. Але що вже думати-гадати. Вже все вирішено. Але, в цій всій ситуації є цілковитий та жирний плюс – мені не потрібно буде більше орендувати житло, а з роботою мій тепер чоловік точно допоможе.
