Ще в момент мого знайомства з Олесею я зрозумів, що ми створені один для одного. Я дуже радів коли ми почали зустрічатися. Здавалося, гармонічнішої пари годі й шукати. У нас було дуже багато спільних інтересів та ми могли розмовляти годинами. Іноді бувало так, що я починав речення, а Олеся його продовжувала. Я знав, що рано чи пізно ми одружимося, проте робити пропозицію не поспішав.
Згодом Олеся сказала, що вона вагітна та я зрозумів, що настав час нам одружитися.
Ми не робили пишного весілля, замість цього поїхали на відпочинок. Це було корисно і для Олесі, в для майбутньої дитини.
Після повернення ми почали робити ремонт у квартирі Олесі, куди ми й переїхали, та готуватися до народження нашого первістка.
Я дуже хотів, щоб народився хлопчик, бо у своїх мріях я уже вчив його кататися на велосипеді, грати в футбол, уявляв як ми разом будемо ходити на різні спортивні заходи. В моїх друзів уже є сини та вони теж чекали, коли ж у мене буде син, щоб разом проводити час. Я вже й ім’я придумав для нашого сина – Марко. Мого діда так звали та він був дуже хорошою людиною. Шкода, що його вже немає в живих та він не побачить свого правнука.
Моя мрія здійснилася – народився хлопчик. Але я не думав, що буде так важко. Може, це хлопчики такі вередуни, а дівчатка більш спокійні? Перші тижні свого життя маля спало та їло, а потім почалося справжнє пекло. Син був дуже неспокійний та хотів, щоб біля нього увесь час хтось був. Вночі ми не спали. Якщо вдавалося подрімати декілька хвилин, то Марко нас відразу будив своїм криком. Він не плакав, він кричав.
Єдине місце де я міг відпочити – це робота. Добре, що у мене є окремий кабінет. В обідню перерву я зачинявся, надягав навушники, вмикав музику для сну та спав. Ця година була найсолодшою в моєму житті, потім я робив ще одну перерву, щоб пообідати.
Коли приходив з роботи, Олеся вимагала, щоб я провів час з сином, бо вона за цілий день нічого не їда та навіть не була у душі. Я погоджувався, але мені було страшно зробити щось не так. Марко плакав, бо хотів до мами, а дружина нервувалася через те, що мені не можна довірити дитину.
Про інтимне життя можна було забути, Олеся була вже аж надто знервована та й останнім часом ми з нею дуже віддалилися один від одного.
І тут наче грім серед ясного неба Олеся сповістила мене, що хоче розлучитися. По законодавству нас не можуть розлучити поки дитині не виповниться один рік та дружина сказала, що я повинен зібрати свої речі та переїхати з її квартири. Коли сину виповниться рік, ми розлучимось.
Мене дуже спантеличила така звістка, але я не став заперечувати. Можливо, так буде краще, поживемо поки окремо, а коли Марку буде рік, повернемося до цього питання. Може, Олеся тоді передумає. Ми ж не чужі люди.
Я переїхав на орендовану квартиру неподалік від них. Приходив до сина на вихідних та не полишав надії на те, що все зміниться.
Проте, коли сину виповнився рік, Олеся сказала, що у неї є інший та вона не має наміру рятувати наш шлюб. Вона сама знайшла свого колишнього хлопця в соцмережах та вони відновили спілкування. Оресту все одно, що у неї є дитина та він згодний одружитися з нею та дбати про мого сина. А от мене чомусь ніхто не запитав про те що я думаю. Це ж мій син та я не хочу, щоб його виховував інший чоловік.
Як мені бути в цій ситуації?
