Мій чоловік дуже невдячний. Я стільки всього роблю для нашої сім’ї, а він взагалі нічого не цінує.
Коли я завагітніла я взагалі не хотіла говорити йому спочатку, але він зрозумів все сам. Я перестала ходити на роботу та отримувала лише декретну допомогу, то ми жили лише на виплату на дитину. Чоловік тоді втратив роботу та я не дорікала йому через це. Сприйняла все, як є.
А коли нас із донечкою виписали з роддому, то жити взагалі не було на що. Мені довелося шукати підробіток, бо чоловік навіть і не думав шукати нову роботу. Якось навіть був момент, що він почав шукати роботу.
Та це нічим не закінчилося та він знову засів на дивані. Дитина увесь час плакала, я не могла працювати. Я дуже втомлювалася, чоловік мені зовсім не допомагав. З дитиною не займався зовсім та ще й мені дорікав, що у нас вдома брудно та немає чого їсти.
Казав, що у мене є пральна машинка, щоб прати та порохотяг, щоб прибирати, мовляв, що мені ще потрібно?
Поті влаштувався на роботу охоронцем, щоб відсипатися. Казав, що через те, що дитина постійно плаче, він не може спати. Чоловік знайшов роботу з мізерною зарплатою та з такими самими мізерними обов’язками.
І тут він відчув себе головою сім’ї, адже він тепер приносить гроші додому, тож всі повинні його слухатися. А те, що стільки років я за все платила поки він сидів без роботи, він забув.
Врешті-решт він зібрав свої речі та переїхав жити на свою роботу. А я продовжила далі жити у своєму шаленому темпі: вночі встаю до дитини, вдень займаюся повсякденними справами, стараючись заробити на прожиття та дрімаю як заєць під кущем.
Нещодавно він повернувся, напевно, думав, що дитина уже підросла та вночі вона більше спить. Коли він зрозумів, що помилився, знову пішов жити на роботу, перед тим взяв у мене гроші, бо йому затримали зарплату та у нього не було грошей. Як же він мене замучив… Донечці уже пів року та за цей час я жодного разу не почула від нього жодного слова подяки. Він лише дорікає мені або просить розлучення.
Він зовсім не бачить як мені важко. Він або на роботі відсипається, або на дивані відлежується.
Я дуже від такого життя втомилася. Але лише чую від нього як йому важко. А мені не важко? Та ще й ці безсонні ночі… Шкода, що побут та відсутність грошей зруйнували наше кохання.
