Марійка росла звичайною дівчинкою. Вона нічим не виділялися у школі: ні гарними оцінками, ні якимось особливим хистом. Мама цієї дівчинки працювала звичайнісінькою кухаркою у цій школі. Чоловіка в неї не було, вони розлучилися ще тоді, коли мама Марійки ще не знала, що вона вагітна. Тому, коли вона сповістила своєму колишньому хлопцю, що вагітна від нього, він їй не повірив і сказав, що дитина не його. Ось так і доводилося мамі Марічки виховувати її самостійно.
Живуть вони звичайно, не дуже бідно, але і статків немає. На про життя тих коштів, які заробляє мама Марічки вистачає. Марічку мама виховала дуже доброю, витривалою та вольовою дівчинкою. Ще з молодших класів Марічка після уроків завжди бігала допомагати мамі прибирати у їдальні та мити посуд. Спочатку над нею однокласники знущалися з цього приводу, але Марічка не звертала на це уваги, а мовчки робила те, що вважала за потрібне. Так продовжувалося з року в рік і згодом, подорослішавши, однокласники самі почали разом з Марічкою ходити до її мами у їдальню та допомагати прибирати після уроків, і це вже не здавалося таким ганебним, як було раніше. Подружки також були у Марічки гарні.
І все здавалося нічого, якби не Марина Андріївна, вчителька математики. Вона постійно знущалася з дітей з бідних родин і з повагою ставилася до дітей з заможних родин. Коротко кажучи була корисливою жінкою. При зручній нагоді вона завжди критикувала та принижувала Марічку. Марина Андріївна була дуже жорсткою у сторону цієї дівчинки. Навіть однокласники вже заступалися за Марійку, адже вона цього не заслужила. А сама Марічка була настільки витривалою дівчинкою, що замість того, щоб плакати дома мамі, вона мовчки це все витримувала та тільки загартовувалася. Вона вже в такому юному віці розуміла, що життя це не казка, і на життєвому шляху бувають різні перешкоди, які ми повинні проходити з високо піднятою головою. Тому й витримувала натиски Марини Андріївни. Ніхто й досі не знає, чому так Марина Андріївна ставилася до Марічки, що і кому вона намагалася довести такою поведінкою.
І ось пройшло вже десять років з моменту випуску Марічки зі школи. Всі випускники зібралися в школі разом з учителями, щоб згадати шкільні роки. Тут була і та сама Марина Андріївна, вже старенька бабуся, але з незмінним характером. Вона перша підійшла до Марічки й спитала в неї з усмішкою на обличчі чи змогла дівчинка влаштуватися в житті. На що Марічка відповіла що працює у сфері краси. На цій фразі Марина Андріївна ще більше розтягнула посмішку:
– Ти що, працюєш у звичайнісінькій перукарні?
– Ні, я власниця мережі салонів краси. Відповіла Марічка.
І тут посмішка з обличчя Марини Андріївни спала. Тоді весь вечір вона ходила з похмурим обличчям, неначебто у неї весь світ провалився з-під ніг. А в кінці свята Марічка, щоб добити свою “найкращу” вчительку запропонувала її довести додому на своєму авто з особистим водієм. Ось так звичайнісінька дівчинка змогла і досягнути висот без допомоги батьків, а лише власними силами.
