Це була моя перша вагітність. Я була зовсім не досвідченою на той час, мені було лише дев’ятнадцять років.
Після пологів до мене у палату нікого не пускали. Правила є правилами. Лише передавали їжу від родичів та подарунки.
Сиджу я собі на ліжку, дивлюся, як спокійно спить мій син. Не можу намилуватися цим малям. Раптом зрозуміла, що дуже захотіла у туалет. Обережно й тихенько злізла з ліжка, та легенько пішла.
Раптом зрозуміла, що з мене щось випало. Я голосно крикнула на весь пологовий будинок:
– На допомогу! З мене випала печінка! Допоможіть!
На мої крики прибігла медсестра, яка сиділа недалеко. Молоденька дівчина, мабуть, стажування проходить. Прийшла з переляканим поглядом й також почала кричати, щоб хтось прийшов на допомогу.
За декілька хвилин підбіг мій лікар, весь блідий. А медсестра йому:
– Ігор Васильович, у нашої пацієнтки печінка випала? Що робити?
Лікар одразу підійшов та оглянув всю ситуацію. Та почав реготати. Як виявилося, це був звичайний згусток крові, просто мав незвичну форму. Під час пологів же не все з мене вийшло.
Як мені було соромно за цю ситуацію, мабуть, подумали, що я зовсім ні в чому не тямлю. Не кожна може таке видумати. Печінка випала!
Коли мене виписували, то жартували, чи повернулася моя печінка на місце.
