Вірите, що є на світі люди з «недобрим» оком. Я взагалі то до таких речей ставлюся скептично. Усі ці історії про надприродне, магію, відьом просто якісь дитячі страшилки. За своє життя, а мені вже не мало не багато 29 років, жодного разу не доводилося помічати щось подібне і я не скаржуся. Нещодавно все ж довелося задуматися…
Якщо розповідати про рівень життя, то скаржитися мені немає на що. Мої батьки доволі заможні люди й грошей на єдину дочку не шкодують. Я маю власну квартиру, нову машину, хорошу роботу. Не доводиться жити від зарплати до зарплати, гроші є завжди.
Мій чоловік, Ігор, зі звичайної сім’ї, яка не може похвастатися життям на широку ногу. Мама працює в шкільній їдальні, батько недалеко від неї – сторож. Старша сестра закінчила коледж й пішла працювати на швейний цех. Їй уже 30, а Ліля досі живе з батьками й навіть не має хлопця.
Після весілля Ігор переїхав жити до мене й увійшов у режим, коли не варто ні про що думати. Ми гарно живемо, багато подорожуємо, часто зустрічаємося з друзями. Цілком можу сказати, що наше життя було безтурботним поки я не завагітніла вперше. Ми планували дитину й коли я побачила позитивний тест, то була на сьомому небі від щастя.
На другому місяці пішла до лікаря, щоб стати на облік, здала аналізи й через кілька годин відправилася на операцію, бо вагітність була позаматковою. Після пережитого я довго не могла прийти в себе, важко було повернутися у звичний ритм життя. Ігор був поруч, підтримував, але й сам переживав утрату. Про мій стан знало небагато людей й в основному всі співчували. Всі, окрім Лілі. Вона сказала мені не брати близько до серця, гарно їсти й пройтися по магазинах, щоб стало легше.
Коли я завагітніла вдруге, то боялася зізнаватися Ігореві. Чекала, не поспішала до лікаря й хвилювалася аби все не повторилося. Першою дізналася Ліля, випадково, коли мене знудило від запаху смаженої цибулі. Я попросила її нікому не розповідати, поки я не пересвідчуся, що з малюком все гаразд. Через три місяці таки пішла до лікаря й навіть стала на облік, але через кілька днів втратила другу дитину.
Ігор віддалився, мені нічого не хотілося, а Ліля знову за своє: «Не переймайся. Значить ще не час. Живіть далі у своє задоволення». Цього разу я задумалася, а чи не зловтішається сестра чоловіка моїми невдалими спробами стати мамою. Вона думає все, що ми маємо, дісталося нам легкою ціною, тож хоч в чомусь доля вирішила обділити.
Поки я не готова до нової вагітності, але якщо це станеться знову Ліля дізнається останньою. А ви вірите, що людину можна зурочити?
