Валя втомилася. Не від роботи у школі, де діти цілий день галасували й влаштовували перевірку вчительки на міцність, не від хатніх справ, городу та господарства, до всього потрібно прикласти свою руку. Не від кухні та вічного запитання: «Що приготувати їсти?», хоча правильніше питати так: «З чого щось приготувати їсти?».
Жінка втомилася щодня бачити вдома п’яне обличчя чоловіка за якого колись вона вийшла заміж, думаючи, що це справжнє кохання й за Вітею вона буде, як за кам’яною стіною. У нього ж золоті руки. За ще не візьметься, все може до ладу довести. Якби ж тільки в чарку не заглядав.
Вона боролася за нього довгих десять років. Бачить Бог, робила все, що могла. Розмовляла, возила у лікарню, зверталася по допомогу до свекрів, навіть все можливих гадалок, бабок, шаманів оббігала. Нічого не допомогло. Може й терпіла б далі, якби не син. Ігор підростає, хлопцеві приклад потрібен, нормальні стосунки з батьком, а з таким навіть двома словами не перекинешся.
Не витримала, зі сльозами на очах подала заяву на розлучення, забрала сина й переїхала в місто. За спеціальністю працювати більше не хотіла, вигоріла вона, як педагог, ще свого треба чогось навчити. Влаштувалася менеджером у компанії мобільного зв’язку. Платили посередньо, на оренду квартири та продукти вистачало, а от хотілки сина довелося зменшувати.
З Ігорем стосунки зіпсувалися. Він звинувачував маму в тому, що забрала його з улюбленої школи та від друзів. Тепер він самотній та нікому не потрібний. Навмисне уроки зриває, вчителів ображає, нікого не слухається. От і вилізло боком відсутність батьківського виховання. Довелося школи змінити, але ситуацію це не покращило.
Ігор замкнутий, розмовляти не хоче, постійно сидить у своєму телефоні. Валя повинна була б його покарати за погану поведінку, але не може. Хіба винна дитина у проблемах батьків. Мати відчуває свою провину за те, що не зуміла все вберегти. Може, якби вона мала більше терпіння, то Вітя змінився б та покинув пити.
Але ж за цілий рік жодного разу не зателефонував, не поцікавився, як вони живуть, що там син. Виходить, що немає про що шкодувати. Єдине, що зараз хвилює жінку, як допомогти Ігорю. Можливо хтось із вас переживав подібне. Поділіться, будь ласка, своїм досвідом.
