Ігор спостерігав за своїм сином. В нього останній дзвінок. Батьки зібралися разом, дивляться на своїх уже дорослих дітей. Зненацька погляд Ігоря прикипів до жінки, яка стояла осторонь. Щось знайоме було в ній, але що? Згадав, його колишня дружина, мати Романа. Вона змінилася зовсім не впізнати в цій змарнілій жінці ту красуню. Яка поламала його, Ігоря життя. Залишила без мами сина. Наразі стоїть, поглядає. Чи впізнала Рому? Але її очі бігали по всіх хлопчиках-випускниках.
Ігор згадав, як п’ятнадцять років тому він прийшов із роботи. Рома спав у своєму ліжечку. Йому два роки. Дружини не було. Лише через годину чоловік помітив аркуш паперу, який лежав на кухонному столі. Яна писала, що залишає їх. Вона мріє про краще життя. А з ним цього не буде, вона відчуває. Сина також залишає йому, татові. І все, більше нічого, ні пробачень, ні як йому виховувати Ромку.
Тяжко переживав розлучення, але вчасно взяв себе в руки. Син не довго гукав маму, татова опіка замінила і маму і тата. Ігор водив Рому в дитячий садок, потім школа. Ніхто не знає, як тяжко було Ігорю починати життя удвох з маленьким сином. Всі поради шукав в інтернеті. Коли Рома хворів, здавалося, що час зупиняється, руки опускаються. Але вони перебороли все разом. Ігор для сина був і тато, і мама, і друг, і порадник. Вони завжди разом обговорювали всі їхні потреби, долали перепони.
Сьогодні, в такий урочистий день з’явилася вона, навіть слово мама до неї не підходить. Невже прийде до сина? Що може сказати дорослому Ромі? Ігор оглянувся навкруги. Яни не видно. Пішла. Так буде правильно. Нічого наразі підходити до сина. Він її не пам’ятає, не знає що таке материнська ласка. Тому правильно зробила, що не показалася йому. Не її свято, вона все втратила тоді, коли писала записку і залишила сина одного у квартирі.
