Вимушена доглядати бабусю, якій нещодавно виповнилося 89 років. Слава Богу, обслуговує себе сама: сходить самостійно поволі в туалет, виходить на вулицю на лавочку. Правда, по сходах я її підстраховую. Адже вже координація не та і зір зовсім поганий.
Пів року тому вона на цих сходах впала і звинуватила мене у цьому, оскільки я на годину затрималася на роботі і не змогла вчасно її провідати. Бабуся зовсім нетерпляча – вирішила прогулятися самостійно. Однак підвели ноги, і вона полетіла з третьої сходини вниз.
Так опинилася на лікарняному ліжку. Діагноз – компресійний перелом хребта. Було дуже важко. Звичайно, в такому віці – це інвалідність.
На диво всім, моя бабуся встала. На третій місяць після травми почала поволі сідати, а потім забажала звестися на ноги з моєю допомогою. За тиждень вона змогла зробити кілька кроків вздовж дивана і знесилена присіла.
Бабуся видалася доволі наполегливою – вставала і переміщалася вздовж дивана кілька разів. До місяця часу вже могла перейтися кімнатою.
Зараз мій догляд полягає в тому, щоб її покупати, переодягнути, підстригти, приготувати їсти та прибрати в оселі. Зі всім іншим вона справляється сама. Проте завжди незадоволена і бурчить на мене.
-Що треба? – питаю її.
Вона злісно глипає на мене маленькими оченятами і видає:
-Через тебе я ходити не можу – майже інвалід!
Мені, звичайно, прикро, що так. Як можу, так і допомагаю. Адже в неї, крім мене і моєї доньки, більш нікого нема. Та її постійне нарікання також мене діймає.
Я мовчки прибираю крихти зі столу, мию посуд, а вона знову за своє – зустрічає і проводжає наріканнями і ледь не прокльонами.
Але за що? За те, що я єдина, хто до неї заглядає щодня, бо більше нікого в неї нема. Допомагаю як можу і чим можу. Після роботи передовсім біжу до неї, щоб нагодувати і нагадати про таблетки, які треба випити перед сном. Проте вдячності у бабуні нема ніякої. Інколи навіть хочеться вилити їй на голову суп.
Адже мені жаль стає себе. Навіщо мені це все? У мене є свій будинок, своя сім’я, свої клопоти. Проте наступного дня все-таки, зціпивши зуби, знову йду до неї.
